На дорозі стоїть розбита українськими військовими важка техніка армії РФ: танки, самохідні артилерійські установки. Є САУ, яку військові РФ покинули неушкодженою.

Зустрічаються дорогою і розстріляні російськими військовими цивільні авто українців.

Один з будинків, говорять місцеві, росіяни спалили просто так, тому що власники покинули своє обійстя до приходу окупантів в село.

Мешканки села пригадали перші розмови своїх сусідів з російськими окупантами: "Зайшли, каже (ред. росіянин): дайтє штонибудь пожрать! А він каже, що в мене хліба немає, зараз оце ж ви приїхали. А він (ред. росіянин): а как же ви жівьотє? У вас даже хлєба нєт! А хазяїн каже: жили добре, поки вас сюди не принесло".

Пані Надія живе одна, найперше, що в неї вимагали окупанти – консервацію, цигарки та горілку. "Біля мого двору, може, танк, може БТРи це були, не знаю, я ж не бачила. Закрилася у ванній кімнаті і сиділа, а вони палили: дуже стріляли з оцих гармат в усі сторони і мені здавалося, що вони вже все тут розбили",— згадує вона.

"Стояли вони тут два дні: пили, гуляли, тут стільки було пляшок. У нас — зупинка, кафе. Ми такі були задоволені, що в нас кафе відкрилося, ходили туди. У кафе все забрали, всю техніку, порізали дивани, розбили плазмовий телевізор. У школі були. Там в школі стеля — натяжна, і ту порізали ножами. Це дике плем’я було", — розповідає пані Надія.

У перший день війни син пані Валентини вивіз її і всю родину за декілька кілометрів на хутір, каже жінка. Ворота у них були кольору українського прапора. Російський танк зім’яв їх, а військові зайняли будинок, вкрали всі синові речі, говорить жінка.

"Заїхали танком у двір, стріляли, тоді в кухню зайшли — все вивертали, де стінка в нас стоїть, де вішак, все на підлогу покидали, подушки розрізали, повна кухня пір’я була. Три бензопили вкрали, болгарки, дрилі, перетворювач. Усе що можна було – до шурупчика і одяг, навіть труси його і ті позабирали", — говорить вона.

Поки не було хазяїв, росіяни стріляли по морозильній камері.

"Вони отримують задоволення від того, що вони нам роблять пакості. Не потрібен телевізор, куди він той телевізор плазмовий: просто розбить і все. Я понаписувала сестрі своїй на Кубань, вона сама родом з України, наші мами сиротами росли. Вона мені не вірить, що в нас таке робиться. У нас рідні – всі розбраталися", — каже пані Надія.

Одна з мешканок села, говорить, що пережила німецьку окупацію під час Другої світової: "Кор.: Німці, кажуть, у війну такого не робили. – У війну мені 12 років було. Вони то робили десь, але не брали нічого. Нічого не брали, щоб гребти, виносити".

У місцевій школі у 2021 році зробили ремонт, утеплення. Зламавши огорожу спортивного стадіону, російський танк заїхав на подвір’я, поламавши нещодавно вкладену бруківку.

У школі вибиті усі вікна.

Два російських танки, завдяки роботі українських військових, лишилися неподалік школи назавжди. Розбомбили і місцеву агрофірму.

Відступаючи, росіяни підірвали автомобільний міст через річку Псел. Зараз тут з небезпекою зірватися проїжджають лише легкові автомобілі.