Голова Хотінської громади Микола Торяник розповів Суспільному про перші місяці повномасштабного вторгнення та як зараз громада переживає обстріли.

Хотінська громада, Сумська область, 10.08.2022 р. Фото: Сумська військова адміністрація

"По дорозі між Хотінню і Писарівкою зустрів російські танки. Їх було дуже багато, понад 300 їхали по нашій новій асфальтній дорозі. Думав: ну, куди ж ви танками по новій дорозі, це не по-хазяйськи".

- О 5-й годині ранку я прокинувся від звуків вибухів, бо живу неподалік від кордону у Кіндратівці. Мені зателефонував начальник райвідділу і каже: війна. І далі все понеслося. О 6-й ранку я був у сільраді, зібрав актив. Сіли і пів години просто дивилися одне одному в очі, тому що ніхто не знав, що робити і як діяти далі. Потім зателефонували з райдержадміністрації. Коли я туди їхав, десь о 8-й ранку, по дорозі між Хотінню і Писарівкою зустрів російські танки. Їх було дуже багато, понад 300 їхали по нашій новій асфальтній дорозі. Було дуже шкода. Думав: ну, куди ж ви танками по новій дорозі, це не по-хазяйськи. Повернувшись до Хотіні, почали прибирали повалені танками дерева біля лікарні. З того дня завжди був на робочому місці, майже 1,5 місяця жив у кабінеті. 25 лютого організували штаб із головою мисливського колективу Павлом Гученком, створили добровольче формування.

"Хотінь тоді працювала на всю область".

- Паніка серед мешканців була?

- Звісно. Але ми одними з перших зібрали людей, організували цілодобове чергування, щоб забезпечити правопорядок на території сіл громади і запобігти мародерству. Магазини відразу позачинялися, люди почали виїжджати, кидати все, тому у нас всюди відеофіксація по селах. Створили єдиний пульт, посадили чергових, ввели комендантську годину (ще в державі її не було). Потім зібрали всіх підприємців та з’ясовували, чому вони не працюють. Знайшли бази, де можна закуповувати продукти, домовилися із власниками, щоб вони для наших підприємців на певний час відчинялися. Коли Суми були оточені, ми туди їздили і все возили. Деякі питання на рівні району і області вирішувались у нас, вночі. Коли два місяці не було пенсій в Сумському, Білопільському, Краснопільському районах, то ми прийняли рішення зібрати хлопців з ДФТГ і забрати кошти в Полтаві, бо "Ощадбанк" підвіз їх туди. Двома машинами по троє людей хлопці поїхали у Полтаву. Коли вони туди приїхали, на них дивилися так, наче з Києва приїхали спецпризначенці. Вони приїхали з Хотіні, забрали 98 мільйонів і вночі привезли. Так само забезпечували райони дріжджами, щоб хлібзаводи могли випікати хліб. Хотінь тоді працювала на всю область.

Хотінська громада, Сумська область, 10 серпня 2022 року. Фото: Сумська ОВА

- Як забезпечували продуктами громаду?

- Нестачі продовольства не було. На третій день один із наших підприємців дістав 90 тисяч і сказав: набирай. Ми закупили цукор, муку і все, що було потрібно. Для нашої громади вистачило б ще місяців на три. А потім підприємці повідкривали магазини, бо приїхали люди з Сум і їм потрібно було щось їсти. Ми їздили у Кременчук за ковбасою. Всі питання вирішувалися тільки через сільську раду, а ми доволі жорстко тоді командували. Хлібзавод закрився через війну. Ліцей, школи пекли хліб, але зіштовхнулися із проблемою нестачі борошна. Вирішили, якщо хлібзавод не відкриється, заберемо борошно звідти. Хлібзавод відкрився і зараз працює. Возили молоко людям, агрофірма виділяла 8 тонн молока кожного дня. Всі згуртувалися і намагалися бути корисними.

"Ваше завдання зараз змінити прапор на сільраді". Якщо я його міняю, то – зрадник, якщо ні – лежу під східцями".

- Що тоді було найскладнішим особисто для Вас?

- Коли приїжджаєш на роботу, а до тебе підходить військовий і говорить: "Я представник збройних сил Росії і відсьогодні ви поступаєте у моє розпорядження. Ваше завдання зараз змінити прапор на сільраді". Якщо я його міняю, то – зрадник, якщо ні – лежу під східцями. Але треба було їхати на роботу, щоб люди бачили, що ми працюємо.

- А зараз?

- Кожного разу, коли опускаються руки і навалюється втома, я кажу собі: "Тобі набридло? Бери бронежилет, і рушай на Донбас, на Миколаїв. Якщо тобі тут важко, то поїдь відпочинь там". Як подумаю, як хлопці там, то дякую Богу, що я ще тут. У той час, коли ми спимо вдома, ходимо на роботу, отримуємо зарплатню, – у людей немає, де жити.

"Якщо було б щось страшне, то Торяник вже давно свою дружину вивіз".

- З громади виїхали близько 100 людей. Чи евакуйовували свою родину?

- Моя родина нікуди не виїжджала. Було багато пропозицій, але залишилися. Син навчається на правоохоронця. Я розумів, якщо зайдуть росіяни, то шукатимуть голову або членів сім`ї, щоб вийти на голову. Але є один фактор: якщо моя дружина виїжджає із села – завтра виїде пів села. Кожен день починається з того, щоб о 8-й ранку моя дружина була на роботі. Якщо вона поїхала в Суми і не прийшла на роботу, то село починає хвилюватися. Люди думають: якщо було б щось страшне, то Торяник вже давно б свою дружину вивіз.