Павло був у складі військового підрозділу, який у числі перших зайшов у Курську область, пише Суспільне. Чоловік згадує: "Страх, адреналін. Ти розумієш, коли зайшов на їхню територію, як ми натерпілися, як наші жінки, діти натерпілися всього цього, що тепер їхня черга".

Чоловік отримав осколкові поранення, коли його підрозділ пройшов близько 30 кілометрів по території Росії: "Ми зачищали будинки, шукали російських військових, і в мене прильот просто у дворі стався. Я впав, кричу "300-й!". До мене підбігли, наклали мені турнікети, і я чекав евакуації. Я не вірив, що звідти вийду живим. Турнікети мені наклали на дві ноги, на руку два турнікети наклали. Ну а потім приїхали наші, одразу "Слава Україні!".

Олександр заходив на російську територію у складі іншого підрозділу. Чоловік своє обличчя попросив не показувати, він розповідає: "Було відчуття такого трохи піднесення, тому що нарешті в нас є робота, коли ти можеш нарешті відплатити, напевно, за все те, що вони зробили з нами. При всьому цьому ми ж не звіри. Не ображаємо цивільних, ми не мародьоримо. Ми просто робимо так, щоб надалі і нашим хлопцям на фронті, які зараз на Донбасі, на Запорізькому напрямку, там, де зараз дуже важко, щоб їм також було легше. Особисто ми зайшли більше ніж на 25 кілометрів вглиб, тобто аж за Суджу, туди. Ми потрапили в невеличку засідку, коли зачищали один населений пункт. На щастя, поранення виявилось легким".

Олександр розповідає, як українських військових зустрічало на Курщині цивільне населення: "Більшість цивільних налякані, але ті, що старші – їм якби все одно. Я не бачив, щоб вони бачили в нас якихось ворогів, попри ту російську пропаганду. Зустрічали людей, які були дуже налякані, але в принципі після спілкування з нами – нормально".

Олександр воює у складі Збройних сил України понад рік, брав участь у боях на Запорізькому і Донецькому напрямках. Каже, у Курській області його дуже вразила різниця між українськими і російськими військовослужбовцями: "Ми на декілька голів вищі. Видно, що в нас більш підготовлені військові, більш вмотивовані. В нас люди знають, напевно, за чим вони йдуть. Навіть військові, які здавалися в полон там – таке відчуття, ніби вони трохи овочі, ніби вони й самі не знають, що вони тут роблять, нащо їх послали".

Чоловік розповідає про один з випадків, коли брали полоненого: "Ми зачищали вулицю. В одній з хат ми знайшли одного з військових російських, він був з "радєйкою", тобто він передавав якісь дані, скоріш за все або коригував, або просто його задача була, як він сказав, якщо побачить "хохлов", то передавай на "радєйку". Ми його скрутили, допитали і відправили в обмінний фонд".

Щодо захисних споруд, то Олександр каже, що був вражений їх низьким рівнем на тому напрямку, де просувався його підрозділ:"Вони там розставили на кордоні "зуби дракона", але це і все. Це не захист кордону. Коли вони зустрічаються з нашими військовими, вони намагаються окопуватись. Але це просто окоп. Як це було у нас у 2022 році, коли ми не очікували нападу, саме повномасштабного, так зараз у них. Вони не очікують нападу, вони не очікують того, що ми можемо дати їм відсіч. Тому вони якось не сильно і готуються".

Наразі обидва захисники проходять лікування в одній з лікарень Сумщини. В Павла попереду тривала реабілітація, але він мріє повернутися до війська: "Якби я міг би піти, я б зараз пішов, не відмовився воювати. Сподіваюся скоріше поправитися і скоріше повернутися до своїх побратимів".