Розвідувальний підрозділ 93 бригади Холодний Яр проводив операцію на східному напрямку від цього міста. У полон до наших хлопців потрапив механік-водій з Кантемирівської дивізії російських збройних сил. При затриманні у полоненого знайшли червоненький мобільний телефон, а також павербанк зі стразами. Спочатку окупант брехав, що це його речі. У мобілці була сім-картка одного з російських операторів. І з цього телефону вже були дзвінки до Росії. Та у списку контактів були й українські номери, підписані «татуся» та «мамуля». Холодноярці почали телефонувати на ці номери. Виявилося, що телефон належить Іванці.

Згадує мама Іванки Олена: «15 березня ми виїхали усією родиною евакуаційним коридором з Тростянця, на той час окупованого. Стояли у колоні, на своїй машині «шестірочці», були перелякані, бо за місто йшли бої. Коли стояли у евакуаційній колоні, підійшли військові рф та сказали віддати усі телефони. Я відповіла, що у нас вони усі розряджені. До цього ми повидаляли з телефонів усі месенджери, щоб не надавати ворогу будь-яку інформацію. Коли виїжджали з міста, на блокпосту російські військові ходили з картонною коробкою та відбирали телефони в усіх, хто їхав з міста, погрожуючи розстрілом. Вони кричали та залякували нас. Казали, нібито ми їх знімаємо.

Пройшло приблизно три дні, на мій номер зателефонували хлопці і спитали: це ви мамочка? Я відповіла - так. Дмитро з 93-ї бригади розповів, що вони у полоненого російського військового знайшли телефон. Питали, чи ми живі.

Я була така схвильована, що з початку не повірила, думала, що це якісь жарти. Іванка дуже плакала через те, що забрали телефон. І хоча мій чоловік сказав хлопцям залишити телефон собі, вони все одно відправили його нам Новою поштою».