Приїхавши у відпустку до Сум, військовий розповів Суспільному про службу в зоні бойових дій, формування “Гвардії наступу” та майбутнє України після перемоги.

— Радий тебе бачити живим-здоровим і в Сумах. По-перше, що хочу тебе запитати: як ти докотився до такого життя? Бо ти цивільний, не служив строкову службу, не мав військової кафедри й вочевидь мав проблеми із зором, як ти опинився взагалі на війні?

— Все дуже просто: у 2015 році я був добровольцем і пішов у добробат, він називався батальйон Кульчицького. Це об’єднання Національної гвардії України, і, власне, моя служба закінчилася у 2016 році, я демобілізувався і прийшов у цивільне життя. З тим прицілом, що коли почнеться велика війна, я, власне, піду знову в добробат або туди, куди прийдеться.

Коли почалася велика війна, я, як слухняний громадянин, впродовж двох діб прибув у свою військову частину й отак опинився на фронті.

— Ти прибув туди прямо в батальйон, у Київ?

— Так точно! У мене не було військового квитка, я подзвонив замкомбату і кажу: “Андрію, у мене отака ситуація, немає військового квитка. Візьмете мене з кумом?”. І вони кажуть: “Ну, звісно, куди ж ми тебе дінемо. Приїжджай, місця є”.

— Зрештою ти опинився у своєму рідному батальйоні Кульчицького і вас там послали десь виконувати бойові задачі?

— Я був мобілізований в батальйон імені генерала Кульчицького. Це київський підрозділ, у нас ППД (пункт постійної дислокації — прим.ред.) в Києві й ми виконували завдання в “першій серії” навколо Києва. Ми були там під Козаровичами, в Лютежі — виконували там завдання.

— А зараз плюс-мінус в якій місцевості ви воюєте?

— Після того, як москалі відкотилися в березні-місяці, у нас було переформатування батальйону, доповнили підрозділи й з квітня-місяця ми були на Донбасі. Були там впродовж 10 місяців, і вивели нас оце ось в другій половині січня.

— Що тобі найбільше подобається в нинішній твоїй роботі і що найменше?

— Це найкраща робота у світі (сміється — прим.ред.)! Ти вбиваєш москалів і тобі держава платить кошти. Якщо мені б сказали 15 років тому, що так буде відбуватися, я б ніколи не повірив (сміється— прим.ред.).

Що більше всього напрягає? Напрягає те, що ми втрачаємо друзів, знайомих, і просто гарних людей. І, на жаль, ці втрати, вони відбуваються майже щодня. Дійсно, ті люди, які вмотивовані і хочуть воювать, вони, на жаль, вмирають — і це ось прикрість моєї роботи поточної.

— Я знаю, що ти зараз у відпустці. Розкажи, будь ласка, трохи про це. Чому ти зараз в Сумах і що відбувається з батальйоном?

— З певних причин батальйон був виведений із зони бойових дій. І зараз відбуваються процеси переформатування в Національній гвардії. На високому рівні були ухвалені стратегічні рішення по створенню 6 батальйонів (бригад - прим. ред.) Національної гвардії — так звані батальйони наступу або “Гвардія наступу”. Власне, ми зараз знаходимося в процесі переходу в один із батальйонів "Гвардії наступу".

— Сама концепція побудови Гвардії наступу, вона прямо дуже актуальна на сьогоднішній день. Чому? Тому що уйма людей, які опинилися в структурах або різних бригадах Національної гвардії, які вмотивовані і готові їхати на фронт — вони не мають доступу до фронту. А, власне, людина хоче воювати. І у неї зараз немає такої можливості. І те, що зараз прийнята стратегія по створенню 6 батальйонів (бригад - прим. ред.) прямо Національної гвардії, які будуть складатися з мотивованих людей, які хочуть на війну — це от прямо золота середина.

Коли людина хоче потрапити на фронт, то, в силу бюрократичних процесів, це надзвичайно складна ситуація. От просто надзвичайно складна ситуація. Вони приходять у свої військкомати і ті говорять: “Ми у військову частину Національної гвардії не мобілізуємо”. От прямо “не мобілізуємо”. Людина приходить з відношенням (документ, яким військова частина просить мобілізувати конкретну людину в конкретний підрозділ — прим. ред.), з конкретним підрозділом, куди його готові взяти — і це надзвичайна складність. У нас був випадок, коли ми 6 місяців мобілізовували хлопця сумчанина в наш підрозділ. От конкретно цю людину нам треба, яка займається, у неї вузька спеціалізація, саме у вузькоспеціалізований підрозділ. І ми витратили 6 місяців, щоби побороти бюрократичні процеси.

Шо відбувається нині? Гвардія наступу, у них є певні задачі набрати вмотивованих людей. Не тільки з мобілізованих, а й з цивільного населення, які не можуть себе знайти в армії. Відповідно, оці ось алгоритми, які вони придумали через ЦНАП або напряму через бригаду — це надзвичайно дієвий механізм. І я сподіваюся, що він буде втілений в життя і що не буде перешкод. Ми просто оминаємо цілу ланку військових чиновників у вигляді воєнкомів, заступників, працівників військкоматів, які набирали в конкретні частини або ще кудись. Тобто людина, яка вмотивована і хоче воювати, вона просто приїжджає в цю бригаду, шукає той підрозділ, в якому вона хоче служити і тут же прямо автоматично оформлює документи.

— Дивись, я постійно бачу в цивільному житті, коли який-небудь чоловік "накосячить" або там чиновник щось робить не те, то особливо жінки дуже часто пишуть: “Відправити його під Бахмут!”. Як ти до цього ставишся?

— Це жесть. Насправді це катастрофа. Тому що для більшості українців війна на фронті і воювати на фронті — це якесь там покарання. Ти зробив якийсь злочин і у тебе міра покарання відправити на фронт. Насправді це ж не так. Воювати за цю країну — це, власне, честь. І ті люди, які вмотивовано, свідомо пішли воювати на фронт — вони насправді лицарі. Це не зеки, не ті люди, які десь там "накосячили" і їх відправили відбувати покарання. Це неправильна позиція, це неправильно сформовані меседжі в самому суспільстві. Це не покарання, а гордість — іти захищати країну. Звісно, що там важко, тяжко, небезпечно, люди гинуть, люди калічаться, але це свідомий вибір тих людей, які мають попадати на фронт. І чим більше буде вмотивованих людей на фронті, тим швидше буде наша перемога.

Ми маємо величезну столітню історію боротьби, от прям дуже жвавої: починаючи від братів Холодноярців (Холодноярська республіка— короткочасне державне утворення на землях Української Народної Республіки, яке очолювали брати Василь та Олекса Чучупаки — прим. ред.), закінчуючи сімдесятниками і шістдесятниками, борцями за волю України. Відповідно, ми є послідовниками тих борців, які боролися за цю країну. Ми не є рабами. І ось подібні меседжі, вони ставлять нас в один рівень із в’язнями.

— Як ти взагалі ставишся до того, що формуються оці бригади "Гвардії наступу"? Це позитивний процес?

— В будь-якому випадку це позитивний процес. Чому? Тому що 6 бригад Національної гвардії, одна бригада прикордонників і одна бригада поліцейських — це буде вижимка з усіх підрозділів, які є в кожному регіоні. Вони зараз наберуть найвмотивованіших прикордонників, найвмотивованіших поліцейських і найвмотивованіших гвардійців з усіх частин з України. І це будуть ті підрозділи, які будуть відправлені на фронт. От прямо ніхто не буде силком тягнути, наприклад, сумських НГУ-шників і там умолять, просить: “А поїхали, хлопці, повоюємо”. Це уже будуть готові скомплектовані батальйони в бригадах, яким будуть ставити задачі на фронті і тільки вони будуть воювати. Це перший плюс.

Другий плюс — це так званий Ленд-ліз, допомога, яка буде приходити з-за кордону. Вона не буде розпорошуватися серед десятків бригад по всій території України. Вона буде цілеспрямовано йти в ті бригади, які безпосередньо будуть на лінії розмежування або на лінії фронту. Тобто ті бригади, які воюють, будуть отримувати відповідне обладнання: озброєння, артилерію, засоби радіоелектронної розвідки, БПЛА і так далі.

— Якою ти бачиш перемогу України? Що для тебе перемога?

— Ну, територіальна цілісність, але це ж не зовсім перемога, це ми маємо забрати своє. Розвал Росії як такої. Кожен, хто випустив хоч один снаряд по Україні, має сісти в тюрму. Або бути ліквідований. І не важливо, це буде одразу після перемоги, це буде прямо на війні чи це буде через 20 років після того, як ми переможемо. Для мене ось в цьому перемога.

Зло має бути покаране. Те, що відбувається нині в Україні, це, власне, воно відбувається тому, що ті, хто будували ГУЛАГи, не понесли покарання в Росії. Ми маємо розірвати це коло. Вони мають всі понести покарання. Не Путін, не заступники, не люди, які приймали рішення — а від генерала до лейтенанта. Ми розірвемо це коло. Вони мають усвідомити, що вони робили в Україні.

— Тут ніколи ж не буде спокійно (сміється — прим. ред.). Ми будемо постійно бурліть, у нас буде серйозна внутрішня боротьба після перемоги. І якщо хтось сподівається, що Україна прямо одразу після перемоги перетвориться в Канаду, і ми тут всі будемо соціально захищені, то ні, так не буде. Тут будуть постійно революційні процеси, постійна боротьба. Ми знаходимося на межі двох світів. І кому хочеться спокійного життя — їдьте в Австралію, в Канаду, в Сполучені Штати. Ті, хто залишається тут, мають розуміти, що ці процеси треба прийняти.

— “Я поставив тебе на кордоні двох світів творити нове життя”. Скажи мені, яким ти бачиш світ після перемоги України?

— Концептуально зміниться все. Зміниться міжнародне право. Мають бути створені нові міжнародні інституції. Після перемоги буде переділ світу, як після Другої світової. Україна буде прямо задавати тренди. Це те, що стосується прямо міжнародної політики. Дуже багато чого зміниться у військовій підготовці розвинених країн. Українці будуть інструкторами в різних підрозділах армій НАТО — Канади, США — як би дивно це не звучало. Тому що той досвід, який здобувають нині українські воїни — він колосальний. Жодна країна за останніх, мабуть, 70 років не вела такі бої, як зараз веде Україна. Тому ми приречені на успіх, в будь-якому випадку.