Чи не найтривожнішим в ситуації, про яку йтиметься далі, є намагання однієї зі сторін  втягнути у конфлікт колектив. Це, звичайно,  може принести його ініціаторам додаткові дивіденди,  але  працівникам об’єднання - нові проблеми.  По суті, людей, користуючись їх необізнаністю в економічних нюансах та використовуючи популістські заклики й обіцянки, намагаються перетворити в знаряддя руйнації виробництва, яке по суті  є головним фінансовим джерелом забезпечення їх же життєвих потреб. Та чи не найгірше, що  головним, так би мовити, механізмом розкручування подій, що дестабілізують роботу  Сумського науково-виробничого НВО імені Фрунзе, став … президент цього підприємства.  На запитання «чому?» та «кому це вигідно?»  спробуємо відповісти в ході аналізу подій та фактів, що передували нинішнім. 

Сплатив, не сплатив…  

У послужному списку Володимира Лук’яненка понад 30 років керівної роботи на Сумському НВО імені Фрунзе. Про це він час від часу нагадує під час спілкування з журналістами, як і про свої нагороди та заслуги. Проте є питання на які він  взагалі уникає прямої конкретної відповіді.  В цьому мали змогу переконатися журналісти  під час прес-конференції минулого тижня. До речі, завдяки їй, відпала потреба спілкуватися з Володимиром  Матвійовичем безпосередньо в автора цього матеріалу, оскільки почути більше, ніж він сказав під час цього публічного заходу,  навряд чи вдалось би. Адже навіть кількаразові спроби представників ЗМІ дізнатися   як він з директора державного підприємства перетворився у власника другого за величиною пакета акцій НВО, успіхом так і не увінчалися. Він  лише розповів про легальне походження  7 відсотків цінних паперів, одержаних, за його словами,  від держави під час акціонування НВО.  Щодо решти , сумарна кількість яких  разів у п’ять перевищує  озвучену цифру, то це, як кажуть, покрито туманом.

Але якщо небажання назвати  суму коштів, одержаних  від продажу частини своїх акцій  власнику «Смарт-Холдингу» Вадиму Новинському,  ще можна якось пояснити,  то наступне аж ніяк.  Мається  на увазі відповідь на запитання стосовно того чи сплатив він податки з одержаного прибутку. Судячи з емоційного спічу на кшталт «сплатив не сплатив, не про те питаєте», поповнення державної казни для Володимира Матвійовича, очевидно, не є пріоритетом.  Але з’ясовувати останнє повинні податківці, журналістів же цікавило з яких саме пір «прозрів» президент обєднання –  до чи після продажу частини своїх акцій. Під «прозрінням» малися  на увазі його публічні виступи з різкою, найчастіше неконструктивною критикою дій керівництва НВО,  нічим не підтверджені звинувачення на адресу другого акціонера, який володіє найбільшим пакетом акцій підприємства, поширення абсурдних даних про роботу самого об’єднання.  

Однак представники ЗМІ не звернули уваги на одну важливу деталь - майже зневажливу оцінку  перспектив  НВО імені Фрунзе та запал з яким Володимир Матвійович розповідав про досягнення російського  «Гідромашсервісу» - головного конкурента сумських машинобудівників.  Більше того, якби вони проаналізували не лише публічні висловлювання, а й конкретні дії президента об’єднання, то змогли б побачити наскільки одне не співвідноситься з іншим. В тому числі переконатися, що запевненнями про вболівання за долю трудового колективу, як і благими намірами,  дорогу вимощують, мабуть, всі знають куди.

Дорогий президент

Отже почнемо з того чи завжди слова підкріплюються конкретними справами. Для цього не обов’язкової копатися в архівах, можна просто проаналізувати події, що відбувалися на підприємстві вже цього року. Так, чотири місяці тому,  в канцелярії  публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання імені Фрунзе» зареєстрували заяви про дострокове припинення повноважень  від чотирьох членів наглядової ради.  Для людей, які не знають нюансів роботи акціонерного товариства,  цей факт ні про що не говорить, а для підприємства  несподіваний «сюжет» став фактично  початком блокування його роботи. Справа  в тому що наглядова рада, вважається легітимною, якщо в її складі не менше семи осіб. Оскільки ж свої повноваження припинило чотири з дев’яти її членів, то в такому складі вона не може приймати рішень, закріплених за ним статутом. А це широкі повноваження у фінансово-кредитних та поточних  питаннях роботи підприємства. Тому параліч роботи наглядового органу загалом негативно позначився на всій фінансово-господарській діяльності об’єднання зокрема і його колективу загалом.

Звичайно, на такий крок «втікачі» з наглядової ради пішли не спонтанно і це підтвердив Володимир Лук’яненко в ході згадуваної вже прес-конференції. Мовляв, таким чином вирішили поставити на місце того, хто маючи найбільший пакет акцій, не рахується з думкою інших акціонерів. Аргументація більш, ніж сумнівна, коли врахувати, що й загальні збори акціонерів у квітні не відбулися через відсутність кворуму. В тому числі через неучасть у них одного з найголовніших акціонерів і водночас президента об’єднання Володимира Лук’яненка та представників «Смарт-Холдингу». Це при тому, що саме до компетенції загальних зборів віднесено прийняття рішення про спрямування коштів з прибутку на модернізацію виробництва, преміювання працівників підприємства тощо. Однак понад 220 мільйонів гривень замість того, щоб поліпшити фінансове становище об’єднання та добробут трудового колективу так і залишилися лежати мертвим вантажем на рахунку підприємства. Отже, в даному випадку, «на місце» поставили вже не одну особу, а весь колектив. Чи не правда, дивне вболівання за підприємство з боку Володимира Матвійовича?

І ще одне. Окрім версії конфронтації, озвученої Володимиром Лук’яненком, існує ще одна, в основі якої, начебто, його особиста образа на нинішнє керівництво НВО. Про неї він не говорив прямо, але обурювався,  тим, що нинішній генеральний директор, на вимогу голови наглядової ради, пише йому листи з проханням надати звіт про те, що він зробив для підприємства за п’ять років свого президентства.

Щиро кажучи, раніше вважав що це функція суто представницька для одного з найбільших акціонерів. Але, якщо вимагають звіт, то тут, очевидно, вже йдеться, так би мовити, про коефіцієнт корисної дії. Тобто про співставлення затрачених на конкретну особу коштів і їх віддачу. Однак дізнатися офіційним шляхом скільки ж  йде на утримання президента та його апарату не вдалося. В адміністрації підприємства послалися на комерційну таємницю, хоча сам Володимир Матвійович у своїх публічних виступах не раз її порушував. Тож довелося шукати обхідні шляхи здобуття інформації. Співставлення одержаних з кількох джерел даних та виведена з них середня сума, щиро кажучи шокувала.  І не стільки тим, що утримання президента та його «свити» обходиться підприємству більш, ніж у 10 мільйонів гривень на рік, парадокс в іншому – ця сума дорівнює більше половині коштів, які виділяються на соціальні потреби всього 12-тисячного колективу. Воістину  дорогий президент в об’єднанні.

Враховуючи ж, що Володимиру Матвійовичу цього року відмовили у фінансуванні всього апарату через небажання звітувати про свою п’ятирічну діяльність на посаді президента, то особиста образа могла стати першопричиною початку «бойових» дій проти нинішнього керівництва та дискредитації роботи підприємства. У свою чергу, представники акціонера, який володіє найбільшим пакетом акцій, мають теж підстави сприймати діяльність Володимира Лук’яненка з певними засторогами. І не лише через його останні публічні виступи…  

Що за ширмою конфлікту?

В матеріалі вже згадувався російський холдинг «Гідромашсервіс» (ГМС). За словами генерального директора  НВО імені Фрунзе Олексія Цимбала нині  російська структура є головним конкурентом сумських машинобудівників на ринку насосного та компресорного обладнання. «Останнім часом ми брали участь у понад 10 тендерах, де нашим основаним суперником виступала компанія ГМС. Найвідчутнішою для нас є конкуренція за проет «Ямал-Газ» вартістю понад 200 мільйонів доларів. У даний час ми боремося ще за чотири дуже солідні замовлення і знову – нашим головним конкурентом є ГМС, зазначив Олексій Юрійович.

Для того ж, щоб зрозуміти чому російська компанія на слуху у сумських машинобудівників, варто зробити невеликий екскурс в недалеке минуле, скориставшись публікацією в російському журналі «Эсперт».  В ній зокрема зазначено: «Справжній прорив «Гідромашсервіс» зробив з появою нового акціонера – Володимира Лук’яненка – молодшого… Справу вибудовування власного насособудівного холдингу, але вже в Росії, продовжив Володимир Лук’яненко - молодший, який спершу представляв інтереси НВО в РФ. Лук’яненко – молодший ввійшов в акціонерний капітал у 2005 році. Мабуть, не випадково в тому ж році «Гідромашсервіс» зумів консолідувати контрольний пакет акцій сумського «Насосенергомашу…»

А продовженням цієї історії стало те, що через два роки ще два підприємства,  пов’язаних з НВО імені Фрунзе, а разом з ними і дослідно-конструкторська база перейшли під контроль росіян. Після того ж, як ГМС купив минулого року завод «Казанькомпресормаш», він почав претендувати на головну роль в російському нафтогазовому  машинобудуванні та став основним конкурентом НВО імені Фрунзе.

Тепер звернемо увагу на одну цікаву деталь -  фінансові результати роботи  «Гідромашсервісу» завдяки поглинанню доброго десятка підприємств у кілька разів вищі, ніж у сумчан. А його син, за словами Володимира Матвійовича, має до 30% акцій ГМС, що у фінансовому еквіваленті значно більше, ніж прибуток всіх акціонерів  сумського НВО. Чи не виникає перед ним дилема – конкурувати з сином, чи навпаки – допомагати йому. Очевидно,  над цим задумались і на НВО імені Фрунзе, коли почали з незрозумілих причин поступатися на тендерах російським машинобудівникам. На додачу уявімо, що президент і акціонер НВО віддасть, акції, що в нього залишилися, своєму синові. Мабуть, саме тоді можна буде побоюватися спроб рейдерського захоплення НВО. Але аж ніяк не сьогодні, коли Володимир Матвійович  намагається звинуватити у цьому найбільшого акціонера підприємства. Адже класика рейдерства полягає в тому, що акціонер з найменшим відсотком акцій, через суди, корупційні зв’язки і схеми намагається довести підприємство до банкрутства, щоб потім забрати його за безцінь. Так, що перш, ніж висувати звинувачення комусь, не зайвим було б подумати, чи не перетвориться воно в бумеранг.

Безумовно ситуація в НВО нині непроста, але «пророкування» Володимиром Лук’яненка щодо банкрутства підприємства спростовується досить легко – минулого року його колектив виготовив та відправив замовникам продукції майже на 3,1 мільярда карбованців і нині бореться за нові  замовлення на суму понад 2,5 мільярда доларів. Тому важко не погодитися з одним із керівників  НВО, який у розмові з автором цього матеріалу зазначив: «Володимир Матвійович у свої 76 років має повне право на відпочинок. Зі своїми проблемами ми розберемося без сторонньої допомоги. Головне, щоб колективу не заважали працювати».

І наостанок про висловлювання Володимира Матвійовича, що його підтримують всі – від президента України – до мера Сум. Стосовно останнього – не сперечатимусь. А от щодо глави держави, то дізнавшись про реальні причини конфлікту, навряд чи він стане на сторону того, хто своїми діями підштовхує  найбільше машинобудівне підприємство України, умовно кажучи,  до прірви. 

Василь ТУГЛУК, «Урядовий кур’єр», Київ-Суми-Київ