Цукр поцікавився історією сумського бренду та дізнався про покинутий 13-річний бізнес, врятовану фабрику та нове осмислення національного костюма.

Заради вишиванок закрила меблевий бізнес

Я не корінна сумчанка, переїхала сюди з Кіровоградської області, коли була студенткою. Батьки бачили мене майбутньою юристкою або медсестрою, але я все життя мріяла стати дизайнером — ще з дитинства любила шити.

Коли була маленькою, то різала абсолютно все: мамину шубу, сховану у шафі, тканину, яку щойно купила бабуся. Вдома через це сварилися, але мої ляльки завжди були одягнені у найкрасивіше вбрання

Коли я оселилася в Сумах, щоб стати служителем Феміди, то навчання так і не закінчила, бо не хотіла бути юристкою. Згодом відкрила невеликий бізнес — меблевий салон. Я працювала над ним 13 років, але розуміла, що чогось не вистачає.

З початком війни на Сході мене запрошували на фотосесії та покази у старовинному українському одязі. Знаходили переважно через соціальні мережі, пропонували взяти участь у різних проєктах, а я з радістю погоджувалася. Тоді зрозуміла, що мені це дуже подобається, бо велику частину грошей від підприємництва витрачала саме на фотосесії. Мабуть, у той момент і зародилася любов до вишиванок. Але я не могла й подумати, що моє майбутнє буде так тісно пов’язане з цим елементом одягу.

Переломний момент у житті стався, коли мені було 41. Тоді я вже як два роки малювала ескізи вишиванок. У мене не було дизайнерської освіти, тому я просто брала фарби в руки й робила прототипи майбутніх колекцій. Саме у той період з’явилися думки, що заради «Своє» я відмовлюся від меблевого бізнесу. Згодом, коли закривала свій магазин, розуміла: якщо ця ідея не піде в Сумах, я шитиму вишиванки просто для себе. 

«Своє для своїх»

Вірю, що нічого не трапляється випадково. Одного разу ми поїхали на Західну Україну і це була доля. Там якраз закривалася швейна фабрика, тому я вирішила ризикнути й втілити мрію, яка сиділа в голові понад два роки — створити свій бренд сучасного українського одягу.

Раніше думала, що магазин вишиванок — це занадто дорого для мене: треба купити обладнання, найняти персонал, орендувати приміщення. А тут знайшла готове виробництво та готових людей

Виробництво було налагоджено, залишилося знайти приміщення у Сумах. Людині творчій потрібне особливе місце: музика, інтер’єр, освітлення. Хотіла, щоб сумчани приходили до магазину та повністю занурювалася в автентичну атмосферу та були зі мною на одній хвилі. Усе збирала по шматочках: там побачила ідею з килимом-травою, там знайома художниця допомогла розмалювати стіни.

Саме так я створила місце, у якому ми з гостями магазину почуваємо себе на одній хвилі. У вересні 2019 року народився сумський бренд вишиванок «Своє». Я наважилася почати новий бізнес, бо дуже цього хотіла. «Своє для своїх» — ці слова стали для мене гаслом, яке я втілюю у виробництві вишиванок. 

Вишиванка «у кредит»

Вперше я показала себе на «Тайни Й ринок». Свої вишиванки принесла у пакеті, бо на той момент не було навіть вішаків. Домовилася з фотографом, щоб познімати всіх охочих в українському одязі за 30 гривень. Заробили небагато, але це і не було головною метою. Я хотіла, щоб у кожної сумчанки було хоча б фото у вишиванці, і весь час розвиваю саме цю ідею.

Насправді, національні атрибути — дороге задоволення

Коли подорожувала Німеччиною, захотіла дізнатися ціну на їх національний костюм, і вона була дуже високою. Тоді я усвідомила, чому так дорого коштують такі костюми, бо «своє» має бути у всіх, і я досі так вважаю. Таким чином я придумала видавати вишиванки на прокат. Для інших виробників, особливо з Києва — це справжнє відкриття, адже подібні ідеї мало хто реалізовував. Можна сказати, що я внесла щось нове в індустрію вишиванок.

Розумію, що якісні брендові речі може дозволити далеко не кожен, але вишиванка — це символ для українців

Раніше, до створення «Своє», я заглядала у магазини з вишиванками, і вони здавалися мені дуже дорогими. Були випадки, коли просила розбити ціну на кілька платежів, але мені відмовляли. Тож вирішила зробити таку систему у «Своє»: у мене можна придбати будь-що на виплату. Ти оплачуєш суму частинами, а потім забираєш вишиванку — все дуже просто.

У своєму магазині працюю одна

Як на початку, так і зараз, я роблю більшість роботи самостійно. Не розумію, коли підприємці ставляться до свого бізнесу, як «прийшов, одягнувся і пішов». Вони не відчувають свою справу, не живуть нею. Звісно, тоді й люди один до одного не тягнуться, немає стимулу повертатися до твого бренду. У своєму магазині обслуговую одна, немає інших продавців або консультантів, адже ніхто крім мене краще не покаже і не підбере потрібну вишиванку.

Навіть назва бренду «Своє» — це скорочення від мого імені, — Світлана Волик

Тож я постійно навчаюся чомусь новому, щоб розвивати бізнес самостійно. Сторінки у соціальних мережах — також на мені. Я пробувала працювати із СММницею, але контент був не той, який хотіла бачити. Мені в будь-якому випадку потрібно постійно знімати історії, щоб показувати, куди я їду та що роблю.

Перший показ «Своє»

Соціальні мережі мені допомогли у проведенні першого показу вишиванок у Сумах. Це було 6 березня 2020 року. Я зробила його виключно своїми силами. Сукні вже були відшиті, тому залишалося тільки все організувати. Мені вдалося залучити до показу понад 20 партнерів-спонсорів. Я писала навіть директору «Мануфактуру» о першій ночі, бо мені були потрібні 2 чорні манекени, щоб поставити на фотозоні.

Я настільки продумувала кожну деталь, так хотіла все втілити в життя, що планувала взяти кредит на встановлення великого екрана позаду сцени, але все обійшлося

У день показу виклалася на максимум і так перенервувала, що навіть защемило спину. Коли одягала останніх моделей, а їх у мене було 54, я просто лежала на дивані й не могла встати. Хоча насправді думала, що зовсім не хвилювалася. Врешті-решт на самому показі мені перекрили куліси й сказали, що повинна все це дивитися із залу, щоб отримати задоволення. Я навіть не діставала телефон, щоб сфотографувати.

На мій подив, на показ прийшло значно більше людей, ніж планувалося. Я вважаю, що це чудовий показник. Думаю, що сумчанам цікаві подібні заходи, бо у нашому місті бракує творчих проєктів. 

Найкращий антидепресант — моя родина

Часом мені буває дуже важко тягнути все самостійно, відчуваю на собі велику відповідальність. Тому є емоційні вигорання, відчуття, що весь день розвантажую вагони. У таких випадках намагаюся не брати у руки телефон, хоча б у вихідні дні. Можу малювати або писати на самоті. А буває, що хочеться просто сісти в машину і поїхати в інше місто.

Мене дуже надихають подорожі, саме тоді в голові з’являється купа ідей. Я не просто люблю подорожувати, я вимагаю кудись постійно їхати. А в Сумах без поїздок я задихаюся. Але найкращий антидепресант — моя сім’я. Вони завжди розуміють і підтримують. Чоловік навіть збирав мені на полі колоски для оформлення замовлень. А коли діти кажуть: «Мам, ти все зможеш», — це для мене найцінніші слова підтримки. 

Увійшла до списку «100 успішних українців»

Сумський бренд вишиванок «Своє» став відомим на всю Україну, і навіть за її межами. «Вільні люди роблять вільні речі», — це те, що я вкладаю в ідею своїх виробів. Зараз я розумію, що роблю це недарма. Мої вишиванки не раз ставали переможцями різних всеукраїнських конкурсів.

Але найбільше моє досягнення — це список «100 успішних українців»

Я дізналася, що потрапила в номінацію лише за місяць до нагородження. Перше моє запитання було: «А є ще хтось із Сум?». Мені відповіли, що сумчанка вперше потрапила до списку. Звісно, що у той момент відчувала гордість за себе і за бренд «Своє». Це неймовірне відчуття, молодий бізнес в умовах карантину і такий результат.

Бренд вишиванок «Своє» подарував мені тісний зв’язок із покупцями, а для мене це дуже важливо: розвивати не лише магазин, а й ком’юніті близьких людей. Я намагаюся створювати тісний зв’язок з моїми людьми. Усе на емоціях і на драйві — це дуже надихає. 

Я бачу, що своїми вишиванками дарую людям радість. Був випадок, коли одягала клієнтку, а в неї від вишиванки пішли мурашки по всьому тілу

Це не можна передати словами. Вона зізналася, що шукала свою вишиванку дуже довго і тут відчула, що цей день настав. На всіх нагородженнях, на всіх номінаціях, я завжди кажу, що з Сум. Мені дуже хочеться, щоб про наше місто знали та пишалися ним.