Із нерозказаних історій фізкультури і спорту.

Під час окупації області я повністю займалася усією медійкою та інформуванням, але були ще певні обов'язки. Про один з них і піде мова.

Тегати в пості нікого не буду, щоб написати правду. Маленький її шматочок.

Наприкінці лютого через Сумщину поїхали сотні одиниць російської техніки. Колони повністю зайняли усі! основні дороги області вже ввечері 24.

Окрім купи всього, що робилося в обласній адміністрації, ми із самого ранку почали збирати дані про місцезнаходження, маршрути пересування та кількість ворожої техніки. Дані тоді передавали всі, хто мав очі, в буквальному сенсі слова.

Аби це максимально впорядкувати та мати можливість відслідковувати картину по всій області в режимі онлайн, створили окремий координаційний центр. У якому були професійні спортсмени.

Майстри спорту зі спортивного орієнтування.

Усі оті дані, що ви передавали по чатах, групах, телефоном. У вигляді координат, або опису місцевості, істєріки "у нас в селі тааанки", скрінов своїх геолокацій, та у будь-якому іншому вигляді, ми збирали докупи.

Перевіряли, рахували і впорядковували.

Завдяки кожному, хто приймав участь у цьому процесі, а це: всі, хто передавав дані, створював чати із перевіреними інформаторами, сидів у снігу в засідках, просто дивився у вікно в дула російських "танків" та тихенько їх фіксував, літав дроном над ворожими місцями базувань і т.д.

Це реально сотні людей по області, як не тисячі. Я навіть вже й не порахую.

Так от, завдяки вам - нам разом все вдалося.

Вдалося мати "очі" скрізь.

Відслідковувати і нищити ворога.

Доставляти життєво важливі вантажі в епіцентр війни.

Коли якась з колон рухалась "на Суми" (ми пам'ятаємо скільки таких було)), у штабі вели її в режимі онлайн.

*Або на будь яке з інших міст області, просто про Суми історій найбільше.

Координати, з точністю до метрів, тоді вираховували орієнтувальники.

Ми зводили це у "заявку на байрактар" і разом з усіма даними передавали куди треба.

Окрім координат, треба було надати ще чимало всього, про що не буду розказувати. Лише повністю заповнена "заявка" давала можливість на отримання "пташки".

Для того, щоб отримати тоді байрактар, ми зачасту (ок, майже щоразу) влаштовували таку собі спам-атаку.

Заповнену заявку я розкидувала на десяток відповідальних осіб і штаб адміністрації робив усе можливе і неможливе, щоб до нас прилетіли.

(на війні всі методи гарні, та і про них колись будуть подробиці)

І на Сумщину прилітали.

Дуже часто. Не завжди одразу, але ж.

Коли ми почали говорити про перші успіхи роботи байрактарів, це було неймовірно!

Втім, одразу ж перестали.

Бо росіяни почали ставити техніку між хат в населених пунктах. А мирних людей виводили вночі, на мороз, і саджали на свою техніку. Живим щитом. Щоб не били зверху.

Тоді ми замовчали, але ґатити згори продовжили.

Внизу, на місці, наші партизани, добробати та тероборона вже свою справу із ворогами, які обісцяно тікали з розбитих колон. Та наші знали що робити.

І тих калашів та люті, єдиної зброї, що була - цілком вистачало.

Тут за кожним абзацом - сотні історій.

Повертаюся до орієнтувальників.

Завдяки онлайн карті ворожої техніки нам вдалося провезти, у заблоковані ворогом, Суми перші фури гуманітарки. Коли всі дороги були зайняті ворожою технікою, у місто заїхали фури інсуліну, гемодіалізу, спеціальне дитяче харчування, тощо. Виїжджали комунальні служби, зв'язківці, рятувальники. По області, зайнятій ворогом, все, що можна - працювало.

Завдяки цій карті вдавалося безпечно проводити автівки відчайдух, які провозили до окупованих і оточених міст ну дуууже необхідні речі)

Вже на другий тиждень ми мали повноцінну мережу перевірених інформаторів у кожнісінькому селі області.

І зв'язок з усіма, хто займався збором і передачею даних. Вся інформація стікалася у штаб обласної військової адміністрації. І лягала на карти орієнтувальників, рятуючи життя нашим людям.

Я можу розказувати історії, пов'язані із цим, безкінечно довго.

Не всі вони красиві і переможні. Справжня війна - це не красиво. Це жорстко і огидно.

До дня фізкультури та спорту наша обласна федерація спортивного орієнтування отримала відзнаку.

Та справжнім подарунком для нас буде дозвіл на повернення до нашого спорту.

На Сумщині не можна заходити до лісу.

Не можна бігати по картах.

Наша земля замінована та небезпечна.

Наші спортсмени бігають лише на картах міст та парків, або ж на заході країни чи за її межами.

Колись настане день - закінчиться війна.

І наш спорт знову повернеться у мирне життя.

І в ліси Сумщини.