Кореспонденти Суспільного поспілкувалися з чоловіком.

Стоячи поруч з тим, що залишилося від свого магазину, що розташовувався поруч із вокзалом, Ігор розповідає про втрачене внаслідок обстрілів російськими військовими. "Зліва стояло 12 холодильників, 10 морозильних камер, газові плитки, бойлери для нагрівання води. Справа були меблі, далі — кухонні меблі, 15 телевізорів-плазм, витяжки... Це те, що я пам'ятаю", – розповідає мешканець Тростянця Ігор Татаренко.

Знищений магазин у Тростянці військовими РФ. Фото: Суспільне.Суми

Війська РФ зайняли залізничний вокзал 28 лютого і перебували там до 26 березня. Чоловік ділиться: будував свій бізнес 20 років. За місяць, що було окуповане його місто, втратив все, з касою і документами. Остання ревізія, розповідає, оцінювала майно його магазину в майже півтора мільйона гривень.

"Тепер от 60 років, думав дітворі щось залишити, а сам уже на відпочинок – а залишати тепер нічого", – говорить пан Ігор.

Суспільне Суми

Чоловік розповідає: має багато знайомих і друзів у Росії. У перші дні після повномасштабного вторгнення телефонував їм і намагався донести правду, але розуміння і підтримки не знайшов. Відтепер ставлення до росіян змінилося кардинально.

Знищений магазин у Тростянці військовими РФ. Фото: Суспільне.Суми

"Не вірив, що таке може статися, що саме росіяни… Я пенсіонер МВС. Служив в Білорусі в прикордонних військах, були тільки росіяни і білоруси. У мене і зараз ще купа давніх знайомих. У Воронежі вчився – також купа знайомих. до кінця не вірив, що таке може статися. Тепер вже браттями їх не назвеш. Взяли і таке натворили", – розповідає підприємець.

Поведінку окупантів Ігор називає звірством. Говорить, не давали навіть поховати вбитих тростянчан. Інколи тіла застрелених або підірваних на розтяжках понад тиждень лежали в лісі. "Перша ротація думала, що їх тут зустрінуть з хлібом-сіллю. Приїхали мало не як "освободітєлі", потім луганчани, донеччани під’їжджали, потім ще якісь незрозумілі. Ті вже звірствували, з хат виганяли."

"Після звільнення міста як на світ народилися", – так описує чоловік відчуття після деокупації. І радіє, що після навали російських військ живими залишилися його діти та онуки.