Окрім того, робоча група з дерусифікації пропонує перейменувати на честь Кондратьєва провулок Інститутський, а також перейменувати вже існуючу з 2013 року вулицю Герасима Кондратьєва на ГАрасима Кондратьєва.

Така ні з ким не порівнювана увага до цієї історичної постаті (навіть Леніна були тільки вулиця й пам’ятник, а провулку не було), а також бажання поставити Кондратьєва на найвищий п’єдестал сумської історії (в одному з колишніх проектів пам’ятник Кондратьєву мав би стояти на місці колишнього Леніна на Майдані Незалежності) змушує уважніше придивитися до цього діяча 17 століття – і поглянути не через традиційні російські окуляри, а змінити їх на українську оптику, бо цього від нас вимагає нинішня російсько-українська війна. І в оцінці кожного історичного діяча на перший план виходить два аспекти: його ставлення до України і його ставлення до росії.

Постать Герасима Кондратьєва увійшла в масову свідомість зовсім недавно – у 90-ті, і відтоді почав формуватися місцевий міф про «засновника міста». Творці міфу деякі аспекти біографії Кондратьєва намагалися підкреслити, інші залишити в тіні. Основна увага була зосереджена на факті «заснування міста», усе інше залишалося поза масовою увагою.

Натомість у ХІХ столітті Герасим Кондратьєв сприймався, за словами Філарета Гумилевського, як «искренний слуга Царя земного и небесного», на перше місце ставилася його вірна, протягом усього життя, служба російському цареві. Та й нинішні прихильники «русского міра» наголошують саме на цьому аспекті постаті Герасима Кондратьєва.

Переселенець, біглий дезертир чи представник «осадчого» бізнесу?

Перша згадка про Герасима Кондратьєва пов’язана з чолобитною московському царю 1656 року з проханням поселитися на Суминому городищі. До того про цю людину немає жодних відомостей. За поширеною версією він прийшов сюди разом із переселенцями з містечка Ставище Білоцерківського полку, втім в реєстрі цього полку прізвища Кондратьєв не було. Ймовірно, це патронім, по-батькові він – Герасим Кіндратович, що й було записано на московський лад «Кондратьев сын», і це стало його прізвищем. В «отказной книге» він записаний як Шустіков.

Справжнього прізвища ми не знаємо. Чому він приховав прізвище й став переселенцем? Як відомо, в цей час тривала війна гетьмана Богдана Хмельницького з польською шляхтою, і Кондратьєв підбиває понад сотню козаків тікати з Гетьманщини й прийняти московське підданство. Історик Є.Альбовський пише про нього: «Беглый с Польши казак». Інші доводять, що він вже мешкав у селі Старому, а лише поїхав на українське Правобережжя загітувати переселенців до підконтрольного Москві краю, що було доволі вигідним «бізнесом». У подальшому Герасим Кондратьєв вірно служить московському цареві все своє життя, отримує царські похвальні грамоти, грошове утримання, привілеї, дворянство, а сумський полк стає вірною опорою московської влади. На костюмований бал у Петербурзі в 1903 році російський великий князь Дмитро Костянтинович прийшов у костюмі полковника сумського слобідського полку, що підкреслювало особливе ставлення московської влади до сумських полковників.

Під час Конотопської битви Кондратьєв був на боці московитів

Конотопська битва для нас сьогодні є знаменною подією, яку ми відзначаємо щороку. Вірний послідовник Хмельницького гетьман Іван Виговський спільно з кримсько-татарським військом у 1659 році вщент розбив величезне московитське військо. Армія московитів була оточена, було знищено майже 30 тисяч їхнього війська, очільники армії потрапили в полон, а рештки московських вояків тікали, і козаки їх переслідували три дні до кордону. У селі Шаповалівці встановлено на місці битви хрест і капличку, відкрито експозицію, на в’їзді в село стоїть пам’ятник на честь перемоги – козацькі шаблі рубають московитський щит. У селі встановлено пам’ятник гетьманові Виговському. У Конотопі стоїть пам’ятний знак на честь цієї битви. У Сумах на честь Івана Виговського було названо вулицю, а також з’явилася вулиця Конотопської битви.

А де ж був у цей час сумський полковник Герасим Кондратьєв, якого ми так шануємо зараз і в майбутньому хочемо шанувати ще більше?

Як пишуть усі історики, Герасим Кондратьєв рішуче відкинув пропозицію Виговського приєднатися до антимосковського повстання і не просто залишився вірним московському царю, а ще й надавав військову підтримку московській армії.

Філарет Гумилевський. В «Ист-стат. описании Харьк. епархии» (1857 рік) пише: «Герасим Кондратьев выгнал посланцев Виговского, предлагавших Кондратьеву разослать универсал Виговского по слободам». І Кондратьєв публічно розриває універсал Виговського й публічно клянеться у вірності царю.

Цю ж оповідь про порваний лист від Виговського повторює й історик Петро Головинський у своїй праці «Слободские козачьи полки» (1864, с.233).

Ізмаїл Срезневський у праці «Историческое обозрение гражданского устроения Слободской Украины со времени её заселения до преобразования в Харьковскую губернию» (1883 рік) пише: «Выговский обнародовал универсал, приглашал к восстанию. Между полками козацкими Выговский упомянул в своем универсале и Слободские полки: Харьковский, Ахтырский и Сумской. Сумской полковник Кондратьев получил этот универсал с просьбою снять копии и разослать их к полковникам остальных слободских полков. Кондратьев в присутствии всей полковой старшины разорвал универсал Выговского, объявил посланцу, что Выговский или от природы глуп или одурел по смерти Богдана, велел сказать Выговскому, что слобожане и черкасы не гетманцы и за бесчестие считают равняться с ними после их измены Царю и присяге, что они верой и правдой служат Его Пресветлому Царскому Величеству и всегда на том останутся, а потом со стыдом выгнал посланца. Это было первое дело верноподданства слободских полков, которое они всегда потом хранили и за то обратили на себя внимание Монарха Русского (с.9).

Євген Альбовський у праці «Харьковские казаки» (1914) також переповідає цю історію про порваний лист Виговського і зазначає, що справа не обмежилася усною відмовою, а багато слобідських козаків «охотно пристали к русскому войску Ромодановского, шедшему из Белгорода против изменившего гетмана и немилосердно грабили и разоряли малороссийские города и села» (с.50).

Деякі з пізніших істориків висловлювали сумнів щодо «порваного листа». Але навіть якщо Кондратьєв і не рвав листа Виговського, то усе ж беззаперечним є його рішення не підтримувати Виговського та спорядити сумських козаків проти нього. Історик Дмитро багалій писав: «Кондратьєв дуже гостро відмовився з’єднатися з гетьманом Виговським проти Москви. Тоді він був же полковником, але тільки що ствердженим Москвою, і бажав чи мусив проявити свою щирість Москві» (Історія Слобідської України, 1918, с.68).

Є. Альбовський зазначає, що після Виговського цар «стал подозрительно смотреть на малороссийских козаков, не доверяя им; поведение же слобожан, оставшихся верными и даже помогавших подавлению измены, еще более расположило Алексея Михайловича к ним» (с.50).

Сучасний історик Вол. Маслійчук пише, що ця історія з листом стала для сумської козацької еліти й передовсім для роду Кондратьєвих важливим доказом «своєї винятковості перед царським урядом. Ця доказовість мала утилітарний характер: довести права на володіння і підданих». Тобто, вірна служба московському цареві для Кондратьєва та його нащадків мала ще й утилітарну складову: грошове утримання та різні пільги від московського уряду, землі, кріпаки, дворянство й постійна підтримка, яка дала йому змогу до самої смерті тримати полковницьку булаву. Навіть коли на «чорній раді» 1660 року (через рік після Конотопської битви) сумські козаки скинули Кондратьєва й обрали нового полковника Кіндрата Леонтьєва, то бєлгородський воєвода Ромодановський «от должности Леонтьева отставил, а на Кондратьева место велел быть по прежнему полковнику Герасиму Кондратьеву».

Кондратьєв знову з москвою й похвальні грамоти від царя за вірну службу

Наступним ключовим моментом, де Герасим Кондратьєв виявив себе вірним слугою московського царя, стали події 1668 року, коли гетьман Іван Брюховецький відкрито порвав із Московським царством, закликав до об'єднання із Правобережжям і вислав до Османської імперії посольство, з проханням прийняти козаків під протекцію султана. Тоді ж уклав союз із Кримським ханством і спільно з татарами виступив проти московської армії Григорія Ромодановського.

Брюховецький розраховував, що до нього приєднаються й слобожанські полки. Але даремно. Про реакцію Кондратьєва на заклики боротися з Москвою писав Філарет Гумилевський: «Как вели себя Сумские казаки с своим полковником во время бунта Брюховецкого и что вытерпели они в это страшное время, показывают нам царские грамоты Сумскому полку.

В грамоте от 16 февраля 1668 года царь хвалит и обещает царские милости за то, что полковник Кондратьев и старшины его, тогда как к ним присланы были возмутительные письма от гетмана Брюховецкого, с твердостью отвергли эти письма, как вредную ложь, и остались верными присяги; Царь остается столько уверенным в верности полковника и его старшины, что поручает им убеждать на словах и на бумаге прочих черкасов, дабы не слушали обольстительных внушений коварного изменника Брюховецкого.

В похвальной грамоте от 28 июня 1668 года царь пишет, что и казаки и мещане сумского полку служат Государю верно, бьются с изменниками черкасами и татарами, не щадя своей головы, и не обольщаются их обманчивыми внушениями, чем заслуживают полную царскую похвалу; в полной уверенности в верности полка Царь поручает полковнику и казакам убеждать малороссийских казаков, дабы они без всякого опасения возвратились к верной службе Царю, – так как Царю известно, что они совращались с пути долга «по неволе, по прелестным письмам изменника и вора Ивашки Брюховецкого и его советников»; вместе предписывается посылать, как можно чаще, «в Киев, Переяславль, Нежин, Чернигов, и в другие города, куда мочно, проведывать, что делается», и нет ли притеснений войскам царским. В грамоте от 5 мая 1669 года Царь в награду за верность сумского полковника и его старшины: а) прощает пошлины за продажу вина и пива, следовавшие за прошлые годы, – всего 6091 руб.; б.) дозволяет на будущее время беспошлинно курить и продавать вино и пиво; в.) прощает недоимку сбора за право иметь пасеки.

Грамота от 21 февраля 1669 года, подтверждая преимущества, данные Сумскому полку Царем Алексеем Михайловичем, сообщает нам еще важные сведения о том, за что даны были эти преимущества; – она говорит нам о том, чего стоила Сумскому полку его верность во время бунта Брюховецкого. По ее известию Царь Алексей Михайлович жаловал полк преимуществами за службы и за разорение, что им учинилось от изменников и от крымских и от ногайских татар после измены Ивашки Брюховецкого и за осадное сидение. Казаки городов Сум и Лебедина в той же грамоте говорят, что они в показанное время несли трудную службу, вытерпели кровь и раны, полонное терпение и сидение в осаде».

З цих царських грамот ми бачимо, що Герасим Кондратьєв зберігав і під час цього антимосковського повстання вірність царю, і не лише на словах, а й на ділі: висилав шпигунів, передавав московським воєводам розвідані дані, проводив агітацію серед козаків на користь московської влади та навіть вступав у бойові дії проти українських козаків: «С изменниками черкасами бьетесь не щадя головы». Тому деякі полковники за антимосковські виступи були у 1668-1670 рр. були усунуті або страчені, а Кондратьєву цар надіслав грамоту: «Тебя полковника Герасима и полку твого старшину жалуем, милостиво похваляем».

Загалом Герасим Кондратьєв мав похвальні грамоти за вірну службу від 4 московських царів: Алєксєя Міхайловіча Тішайшего, Фьодора Алєксєєвіча, Івана V та Петра І.

Цар Фьодор Алєксєєвіч у грамоті писав: «Он полковник и дети его, полку его со всем поспольством, служил верно, без всякой шатости и ослушания и над изменниками и над воинскими людьми промыслы и поиски чинил и в полки к боярам и воеводам про неприятельские про всякие замыслы и про приходы их всякую ведомость чинил же и во всем наше Государское повеление исполнял по нашему Государеву указу со всяким усердством».

Сумський полк був на боці Петра І під час Полтавської битви

Герасим Кондратьєв помер у 1701 році. Полковництво успадкував його син Андрій, а коли він за наказом воєводи вирушив у похід, то, як пише Філарет Гумилевський, «полковником остался набожный сын его Иван Андреевич Кондратьев. При нем одним из самых достопамятных событий для Сум в церковном и гражданском отношении было пребывание Петра вел. в Сумах. Это было во время славной борьбы Петра с Карлом ХII, когда к последнему уже присоединился Мазепа. Царь Петр 26 декабря 1708 года прибыл из Лебедина в Сумы. За ним в след прибыла вся гвардия. Первый день нового 1709 года Царь великолепно праздновал в Сумах. Молебствие совершено в Преображенском соборе. «При чем, говорит Крекшин, били из пушек и от гвардии из ружья пальба; генералитет и штаб-офицеры обедали в доме Царского Величества, веселились до двух по полуночи». Царь готовил свое войско к кровавым битвам. 6 января, день Богоявления, Царь праздновал в Сумах. Но в тот же день держал военный совет, вступить ли немедленно всему войску в Малороссию для защиты ее от разорения, которому подвергал ее Карл.

3 февраля был последний день пребывания царя в Сумах. Гвардия выступила из Сум 28 января в Ахтырку. Царь удержан был на время в Сумах болезнью сына, царевича Алексея, который прибытием своим с тремя новыми полками в Сумы весьма обрадовал царя, а болезнью своею сильно опечалил отца. Лейб-медик Дупель ослабил действие простудной лихорадки в больном, и царь выехал из Сум, но царевич удержан был болезнью в Сумах еще до 12 февраля. По письму Шереметьева от 13 апреля 1709 года видим, что Сумской полковник с полком своим был тогда в Гадяче. Известен и именной список казаков сумского полка, участвовавших в борьбе Петра великого с Карлом».

Що передувало цьому «достопамятному событию»? У листопаді 1708 року за наказом Петра була знищена столиця Мазепи Батурин, московити вирізали усіх мешканців, незалежно від статі й віку. Загинуло до 15 тисяч батуринців. Саме місто московити пограбували, а потім спалили. Європейські газети писали, що «вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства». Французький історик Жан-Бенуа Шерер писав: «Місто було взято і віддано на розграбування. Те, що солдати не могли взяти з собою, стало здобиччю вогню». Український історик Микола Маркевич писав, що московські кати четвертували батуринців, колесували, на палю садили та вигадували такі муки, що навіть згадка про них наводить жах. А після цього цар Пьотр їде до Сум, де його радісно зустрічають, і він тут «великолепно празднует».

Більше того, послідовна промосковська політика Герасима Кондратьєва зробила сумський полк слухняною зброєю в руках московських правителів, і сумські козаки на полі Полтавської битви були не на боці Івана Мазепи, який відстоював самостійність України, а на боці чергового російського царя, який в Лебедині влаштував показову страту козаків-мазепинців. Пьотр І та його посіпака Меншиков особисто катували тисячі козаків, четвертували, колесували, вішали на дубах. До цього часу збереглася в Лебедині могила козаків-гетьманців. За оцінками істориків там могло бути поховано до 900 козаків. Зараз там встановлено монумент, на вулиці Сумській.

Тому вшановувати пам’ять замучених російським царем козаків і одночасно вшановувати тих, які вірно служили царю й піднімали зброю на своїх, дивно й недалекоглядно.

Резюме

1. Вшановувати одночасно Виговського й Кондратьєва, Конотопську битву й тих, хто був на боці московитів – дивно й нагадує політичну шизофренію. Теж саме стосується відповідно й постаті Мазепи та Полтавської битви, в якій сумські козаки билися на боці московитів.

2. Ставити під час російсько-української війни на п’єдестал вірного слугу російського царя означає підтримку його проросійської політики з боку міської влади та міської громади.

3. Оскільки, як пишуть більшість істориків, постать Герасима Кондратьєва є суперечливою (а з огляду на вищенаведені факти й російсько-українську війну ще й сумнівною) то варто залишити цю постать для історії й краєзнавства, а не робити з нього символ, який може сприйматися неоднозначно.

Сергій П’ятаченко