Серед експонатів привертає увагу раритетний твір літургійного мистецтва — плащаниця другої половини ХVІІІ століття з церкви Сорока Святих міста Конотоп.

Це живописне полотно виконане в олійній техніці з широким обрамленням шовковою тканиною, яка орнаментована вишивкою.  Центральна композиція представляє багатофігурну сцену «Покладення до гробу».

На передньому плані – фронтальне зображення мертвого тіла Спасителя, на другому – фігури святих: Богородиці, Іоанна Богослова, Йосифа Аримафейського і Никодима, які вирішені в об’ємно-просторовій манері.

Музейній плащаниці понад 220 років, за які вона зазнала чисельних трансформацій. У другій половині ХVІІІ ст. це було лише живописне полотно з широким червоним кантом, виконане в олійній техніці з написом тропаря погребіння Христового. Плащаницю довгий час використовували як необхідний елемент проведення літургії, тому живописне плато зазнало руйнацій, а значна частина канту з написом була втрачена.

У 1792 р. церковну річ поновили коштом нащадків роду Самойловичів, про що свідчить напис у правому нижньому куті плащаниці: «Стараніемъ […]оштомъ господина / губерс[…]ого сепретар[…] Єфста/фія Іпанопича самоило[…]/ча ссажител[…]ею анною григориєпною / 1792».

Невідомий талановитий ремісничий обрамив живописну композицію дорогоцінною шовковою гаптованою тканиною, яка ймовірно належала родині Самойловичів. Майстер доповнив живописом прогалини орнаментального оздоблення, відновив навколо сцени «Покладення до гробу» втрачені написи тропаря: «Благообразный Іосифъ, / содрєва снємъ пречистоє тело твоє, плащєницєю / чистою обвивъ, / и […]гоуханми въ […]е закры[…] […]оложи».

З часом, орієнтовно у ХІХ ст., для створення візуального підвищення живописну частину – сцену «Покладення до гробу» – було вкладено на високий підклад. Дана реконструкція зумовила та сприяла процесам руйнації твору.

Нині пам’ятка представлена у тому вигляді, якого вона набула при поновленні кровними нащадками гетьмана Івана Самойловича.

Рід Самойловичів бере початок від священика Самуїла з містечка Ходорків Сквирського повіту Київської губернії (тепер Попільнянський район., Житомирська область). Відомо, що один син Самуїла – Іван з 1762 по 1787 р. гетьманував на теренах України. Інші три сини: Василь, Мартин та Тимофій продовжили шлях батька, ставши священиками.

Вкладник плащаниці, яка нині зберігається в колекції музею, належав до родової гілки Тимофія – священика з м. Ромни Полтавської губернії (тепер Сумська область). Його батьком був Іван Єремійович Яремов-Самойлович – Конотопський сотенний писар, значковий товариш Ніжинського полку, візничий Конотопської сотні та полкового писаря (1757-1783 рр.). Мати – Софія Євстафіївна (у дівоцтві Стефанович) походила з родини роменського протоієрея.

Євстафій Іванович Самойлович народився близько 1749 р. Служив протоколістом, секретарем при рахунковій палаті експедиції Новгород-Сіверської Казенної Палати, був Коропським повітовим скарбничим та городовим секретарем до 1798 р. За дружину Евстафій обрав Ганну Григорівну (у дівоцтві Налягака), дочку військового товариша.

Родина Самойловичів мала давні зв'язки з Конотопом. Саме в цьому місті плащаниця була придбана першим директором Київського художньо-промислового і наукового музею Миколою Федотовичем Біляшівським у 1913 р. в експедиційній подорожі по Чернігівській губернії (тепер Сумська область).

Дерев’яна церква Сорока Святих, звідки походить плащаниця, не збереглася. Вперше її було Зведено у ХVІІ ст. починаннями гетьмана І. М. Брюховецького на честь «Четырехдесяти Севастийських мучеников». У ХVІІІ ст., а саме в 1751 р., церкву поновив своїм коштом Данило Кандиба, закріпивши за собою цим народну назву – кандибинська. Хоча його коштом були відновлені й інші святині Конотопа та здійснені щедрі вкладення до храмів.

Нині на місці дерев’яної церкви Сорока Святих стоїть Свято-Вознесенський собор, збудований у 1824-1846 рр. Ця церква уособлює образ пам’ятника Конотопської (Соснівської) битви 1659 р., яку в народі «за старої пам’яті» про попередній дерев’яний храм називають Сорокасвятською.

Ця плащаниця – унікальна культурна пам’ятка сакрального мистецтва, яка пов’язана з історичними персоналіями та подіями, архітектурними святинями. Ікона на полотні відображає загальні мистецькі течії кінця ХVІІІ ст.

З 2014 до 2021 року тривали реставраційні роботи з відновлення плащаниці, які віртуозно виконали художники-реставратори Національного науково-дослідного реставраційного центру України: Катерина Коваль, Володимир Папушенко – живопис; Тетяна Мінжуліна, Марія Бухаріна – тканина.

Побачити відроджені шедеври в музеї відвідувачі зможуть до 23 листопада, повідомляє Національний музей декоративного мистецтва України.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!