Вона прийшла в бокс ще підлітком і з першого тренування зрозуміла — це її спорт. Сьогодні Ірина Онопрієнко вже є чемпіонкою України, але її історія тільки починається: за перемогами стоять роки праці, домашні заняття під час війни і рішучість, яка не дозволяє зупинятися.

Початок шляху: коли все вирішило одне тренування

Ірина почала займатися боксом у 12 років. Спочатку це не виглядало як серйозний вибір — радше як бажання спробувати щось нове. Але вже перше заняття стало моментом, який змінив усе.

Вдома її вибір спочатку зустріли з обережністю:

«Батьки казали: "Ти ж дівчинка". Я кажу: "Мамо, тато, я хочу!". Ми пішли на тренування. Мені сподобалося з першого разу, і я вирішила продовжувати», — згадує спортсменка. — «Згодом моя сім'я стала моєю опорою».

Цей дитячий вибір став точкою відліку, після якої спорт увійшов у її життя назавжди.

Юна, але вже сформована спортсменка

Попри молодий вік, Ірина швидко прогресувала. Вона займалася в Сумах і крок за кроком проходила шлях від дитячих стартів до серйозних змагань: перші локальні турніри, перемоги на юнацькому рівні, вихід на чемпіонат України, міжнародні старти.

Зростання відбувалося природно, але впевнено. Тренери відзначають її вміння тримати темп бою, працювати під тиском і не втрачати концентрацію навіть у найскладніших раундах.

Війна і заняття вдома

Повномасштабна війна стала для Ірини, як і для багатьох українських спортсменів, різким переломним моментом. Частина тренувального процесу зникла, доступ до залу став обмеженим.

У цей період вона займалася вдома, підтримуючи форму без рингу та спарингів. Спорт перестав бути лише про змагання — він став способом зберегти внутрішню силу. Саме тоді загартувався її характер: працювати навіть тоді, коли немає ідеальних умов.

Прорив: чемпіонка України

Справжній спортивний прорив стався на чемпіонаті України серед молоді у квітні 2026 року. Ірина виступала у ваговій категорії до 75 кг і впевнено пройшла всю турнірну дистанцію, демонструючи стабільність, витримку та високий рівень підготовки.

У фінальному поєдинку вона перемогла спортсменку з Дніпропетровщини Софію Лісову, підтвердивши свій статус однієї з найсильніших молодих боксерок країни. Вона зізнається: перед початком бою сильно хвилювалася, але щойно пролунав гонг — швидко зосередилася і забула про страх.

«Я пишаюся цією перемогою і всім шляхом, який до неї пройшла. Кожне тренування було кроком до цього моменту», — каже Ірина.

Міжнародний рівень і нові випробування

Паралельно з внутрішніми змаганнями Ірина почала виходити на міжнародну арену, де рівень суперниць і темп боїв значно вищі. У 2026 році вона здобула золото чемпіонату України та срібло міжнародного турніру в Європі. Ці результати підтверджують: її успіхи — не випадковість, а наслідок системної роботи та поступового спортивного зростання.

Ірину часто описують як спортсменку з сильним внутрішнім стрижнем. «Вона не уникає складних боїв, не боїться темпу і вміє тримати себе під тиском», — каже її тренер Ігор Курський. Її шлях у спорті тримається на одному внутрішньому переконанні: я хочу — і я буду.

Сьогодні і майбутнє

Сьогодні Ірині Онопрієнко 17 років. За п'ять років вона пройшла шлях, на який у багатьох іде значно більше часу: від першого тренування — до титулу чемпіонки України та міжнародного досвіду.

Попереду — нові турніри, сильніші суперниці і перехід на ще вищий рівень. Наступним важливим кроком стає підготовка до чемпіонату світу в Чорногорії у жовтні 2026 року — змагань, де кожен бій стане справжнім іспитом на світовій арені.

Історія Ірини — це початок великої спортивної біографії. Це розповідь про дитячий вибір, віру в себе, підтримку сім'ї, заняття під час війни і наполегливу працю, яка перетворюється на перемоги.

Анна Ліаненко