Статус журналіста в силу специфічності професії передбачає широкий перелік прав, які надаються йому у зв’язку з професійною діяльністю. Але для того, щоб користуватися таким «розширеним» переліком прав, особа у багатьох ситуаціях має підтвердити свій статус журналіста.

Відповідно до Закону України «Про друковані засоби масової інформації» (ст.25) підтверджуючим документом може бути редакційне посвідчення чи інший документ, виданий йому редакцією друкованого засобу масової інформації. У цьому ж законі стверджується, що професійна належність журналіста може підтверджуватися документом, виданим професійним об’єднанням журналістів (Національна спілка журналістів України (НСЖУ), Національна медіа-профспілка України (НМПУ).

З друкованими засобами масової інформації ніби все зрозуміло – редакція видає редакційне посвідчення. Між іншим, законодавчо встановлених вимог до форми редакційного посвідчення не існує – редакція сама встановлює його вигляд. Як правило, рекомендуються, щоб посвідчення містило наступні реквізити: прізвище, ім’я, по батькові, фото, хто видав (засновник, редакція), номер і дата видачі, строк дії, підпис посадової особи, яка видала, печатка.

Для журналістів інтернет-видань (сайтів), блогерів чи журналістів-фрілансерів, у яких немає можливості отримати посвідчення від редакції, найбільш доступним способом є звернення до профспілок за відповідним документом.

Не треба недооцінювати важливість документу, що може підтвердити право називатися журналістом. Це – статус, ідентифікація та перепустка. Особливо «корочка» потрібна для тих, хто працює під час конфліктних ситуацій, коли відбуваються масові заходи або надзвичайні події. У таких ситуаціях журналісту просто необхідно мати документ, який підтверджує його професійну належність.

Крім того, важливим є ще один момент підтвердження статусу журналіста – у разі виникнення конфліктних ситуацій це привід засудити правопорушника за статтею 171 Кримінального Кодексу України.

Стаття 171. Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів
1. Незаконне вилучення зібраних, опрацьованих, підготовлених журналістом матеріалів і технічних засобів, якими він користується у зв’язку із своєю професійною діяльністю, незаконна відмова у доступі журналіста до інформації, незаконна заборона висвітлення окремих тем, показу окремих осіб, критики суб’єкта владних повноважень, а так само будь-яке інше умисне перешкоджання здійсненню журналістом законної професійної діяльності -
карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.
2. Вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю -
караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.
3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, якщо вони були вчинені службовою особою з використанням свого службового становища або за попередньою змовою групою осіб, -
караються штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Як можна побачити, ця стаття передбачає досить суворі види покарання – аж до 3-4-5 років обмеження волі, і є гарним стимулом не перешкоджати журналістам у їхній професійній діяльності.

Утім, практика показує, що далеко не всі розуміють навіть елементарні норми законодавства і важливість їх виконання. І навіть наявність необхідного посвідчення, що підтверджує статус журналіста, не є гарантією дотримання усіх передбачених прав.

Прикладом є випадок у Шостці (Сумська область). Позаштатний кореспондент газети «Сумщина» звернувся із заявою на отримання інформації до Шосткинської центральної районної лікарні. Долучивши до звернення копію посвідчення, виданого редакцією газети.

Відповідь за підписом головлікаря лікарні (і підготовлена, вочевидь, вказаним у документі юрисконсультом), фактично стверджує, що «позаштатний кореспондент» – це не «журналіст». І тому вони не зобов’язані надавати інформацію.

Вочевидь, апелювати до елементарної логіки в даному випадку сенсу немає. Краще навести законодавче підтвердження, яке розтлумачить чиновникам шосткинської лікарні, як і іншим бажаючим відмовити у наданні інформації на такій підставі, суть термінів «журналіст» і «кореспондент».

У статі 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» зазначено, що «журналіст» – це творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов`язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в Державному класифікаторі професій України.

Лише дві речі, на які слід звернути увагу, щоб зрозуміти безглуздість відповіді чиновників.

По-перше, людина може працювати, як в штаті, так і на позаштатних засадах – це прямо вказано в нормі Закону України.

По-друге, в Державному класифікаторі професій України у тому числі передбачено таку посаду, як 2451.2 «Кореспондент».

Отже журналіст – це журналіст. Незалежно від того, має він статус кореспондента чи редактора, працює у штаті чи позаштатно, і публікується газеті чи в Інтернеті.

Олексій Захарченко, регіональний представник ІМІ в Сумській області.
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.