Щоб перетворити людину на раба, мало винищувати інтелектуальну еліту спільноти, потрібно з дитинства виховувати рабів. Радянська система освіти, даним задачам відповідала як найкращим чином.

     Сучасна суспільна наука, прийшла до висновків, що радянська система освіти багато в чому мала незаперечну перевагу, та поряд с тим і значні недоліки які в кінці, кінців і привели до розвалу країни.

     Переваги:
• Ліквідація безграмотності та забезпечення загальної середньої освіти
• Лідерство в сфері вищої технічної освіти, в природних та точних науках.
• Ключова роль освіти в забезпеченні індустріалізації, перемоги у Великій Вітчизняній війні та науково-технічних досягнень в післявоєнний період.
• Високий престиж і повагу до професії вчителя, високий рівень мотивації вчителів та учнів.
• Високий рівень розвитку спортивної освіти, широке заохочення спортивної діяльності.
     Упор на технічну освіту дозволяв вирішувати найважливіші для радянської держави завдання.
     Недоліки:
• Відставання від Заходу в сфері гуманітарної освіти з огляду на негативний вплив ідеології та зовнішньополітичної ситуації. Особливо сильно дісталося при викладанні історії, економіки та іноземних мов.
• Надмірна уніфікація і централізація шкільного і, в меншій мірі, вишівської освіти укупі з його малими контактами із зовнішнім світом. Це призвело до втрати безлічі успішних дореволюційних практик і до нестримного відставання від закордонної науки по ряду напрямків.
• Часткова вина системи освіти в деградації сімейних цінностей і в загальному падінні моралі в пізній період СРСР, що призвело до негативних тенденцій у розвитку демографії та суспільних відносин.
• Недостатнє виховання критичного мислення у громадян, що призвело до нездатності суспільства ефективно протистояти маніпуляціям в ході інформаційної війни.
• Мистецька освіта страждало від цензури та високої заідеологізованості, а також від перешкод для освоєння закордонних методик. Одне з найважливіших наслідків цього - занепад дизайну, архітектури і містобудування в пізньому СРСР.
     Тобто, у своєму гуманітарному аспекті, радянська система освіти зрештою не допомогла вирішити ключові завдання по збереженню і зміцненню держави.

     Поряд з цими, більш менш признаними перевагами та недоліками радянської освіти, потрібно розуміти, що події які проходили на теренах країни, прямо впливали на систему освіти.

     Репресії що проходили у країні, на пряму відносились до системи освіти:

     «За повідомленням П.П. Постишева, з січня по листопад 1933 р. було вигнано «понад дві тисячі чоловік націоналістичних елементів з системи Наркомосу, понад 300 наукових та редакторських працівників».
     Протягом лише 1933 р. з апарату наркомату освіти було «вибито» понад 200 «націоналістів та білогвардійців», а в обласних управліннях народної освіти за політичними мотивами замінено 100% керівництва, у районних – 90%; усі ці люди були піддані різним формам репресій; 4 тис. вчителів були звільнені зі шкіл України, як «класово-ворожі елементи». У той же час розширювалася мережа російських шкіл і класів. З 29 директорів педагогічних вишів звільнили 18 чоловік, роботу втратило також 210 викладачів. Репресовано було багатьох керівних працівників наркомату, у ньому утворилося багато відповідних вакансій. Робота наркомату була повністю дезорганізована. Частина працівників, що залишилися на роботі, писали доноси на своїх колег».

     Потрібно розуміти що радянська освіта, не була системою розвитку людини, а скоріше системою перетворення людини у соціального раба. У загальній освіті був свій сенс, крім того що держава отримувала кваліфікованого фахівця, вона могла тримати у системі буквально все населення, через залучення до спільної діяльності.

     Поряд с тим, через систему освіти, держава могла контролювати яку освіту отримує людина.

    В цілому, система освіти, виконала свою роль. Та репресії, політика держави на знищення не системних елементів у суспільстві, зробили свою справу. Інтелектуальний рівень викладацького та адміністративного персоналу системи освіти був значно нижче чим потрібно для функціонування як самої системи освіти, так і держави в цілому.

     Людина, така істота, що «суне свій ніс туди, куди не треба». Не маючи можливості отримувати якісну освіту у державних закладах, найбільш активна частина суспільства що бажала вчитись постійно знаходила альтернативні шляхи отримання знань. Досить часто, ці знання йшли у розріз з політикою «партії та уряду». У відповідь держава періодично проводила показові репресії, як то проти українізації, генетики та інших «космополітів».

     Та більша біда, для держави, була у тій масі «відмінників» та активістів що без роздумів ішли у руслі запропонованому державою. Отримуючи диплом про освіту, отримуючи фах, вони не були навчені учитись. Наприклад, логіки як предмета взагалі не викладалось. У людей які рано чи пізно ставали керівниками підприємств, державних установ, районами, областями та країною, не було розуміння як подібні системи функціонують взагалі.

     Однією із самих трагічних проблем для системи освіти та держави в цілому, це залучення до викладання та управління освітою людей не за професійною ознакою, а за партійною належністю та особистою протекцією.

     Якщо у вас не було «протекції» з боку впливових людей, як правило вас після інституту відсилають у найбільш далеку «діру», з якої ви навряд чи виберетеся не залежно від ваших знань. В кращому випадку, з вами повезло тим дітям що ви будете навчати. Якщо у вас була протекція, то не залежно від ваших знань, чи відсутності їх у вас взагалі, «тепле» місце десь у лабораторії на кафедрі, а потім і кар’єрний ріст у партійних, державних чи наукових кругах вам забезпечений.

    Таким чином, можна стверджувати що до розвалу СРСР в першу чергу привела не ефективна система освіти. Її невміння дати країні та системі в цілому ефективних менеджерів.

    На жаль, даним спадком радянської системи освіти ми сьогодні користуймося.

     Та чи можливо щось змінити вже сьогодні. Так, можливо і ці можливості лежать на поверхні, від нас лише залежить скористуємося ми ними чи ні.

     Та про це, у наступних матеріалах.