"Сєня, нє шуті так со мной", - нарешті відповів Юрій Павлович™ металевим голосом – "Ти свої гопнічєскіє манєри брось, хуліган поганий. Ти ж тиждень тому ще в мене гроші брав на свій костюм блискучій, чи вже забув?! " Це була правда, і Семен Павлович пам’ятав її добре. "Тиждень тому я, Юрію Павловичу, був громадсько-політичним діячем, який мав свої уподобання. А тепер – тількі уявіть собі – я голова обласної ради! І мені, як голові, край важливо не бути з самого початку запомоєним Вашим, Юрію Павловичу, прізвищем. Більше того – мені терміново треба повернути собі втрачений авторитет борця із януковичським режимом і його не знищеними досі атавізмами, на кшталт Вас. А за наслідки не хвилюйтесь – все компенсую. І офіційно, через суд, який я, зрозуміло, програю. І неофіційно – на лікування, на нові зуби."

- "Це ти мені даш по морді, та ще я моїми ж грішми зі мної розрахуєшься?! – вже закричав у слухавку Юрій Павлович™, що йому зазвичай було не притаманно. - "Сєня, ти поймі, я ж марать рукі об тєбя не буду, для етого єсть спєциальниє люді". – Юрій Павлович™ завершив бесіду, а Семен Павлович™ подумав відразу про дві речі: по-перше, бити можна і парасолем, і відразу доторкнувся до стіни ниючими кісточками кулака правиці, а по-друге, треба найняти охоронців і собі. Нова робота не така вже й безпечна.

https://www.youtube.com/watch?v=UC5qxYpyYJ4

ця історія у фейсбуці: https://www.facebook.com/capetan.lineyka.group/posts/1077411662271409