Літо 2015 року видалося щедрим на партійне будівництво – установчі з’їзди провели кілька гучних проектів, націлених на місцеві вибори. «УКРОП», «Наш край», «Відродження», «Народний контроль» - гучні назви з білбордів вийшли на політичну арену в червні-липні цього року.
Опираючись на сподівання народу, виснаженого кризою та війною , за минулі три місяці молоді партії встигли наобіцяти на роки роботи. Вони голосно закликають виборця голосувати «за все хороше – проти всього поганого» та обіцяють вирішити всі проблеми країни. Але з такою рекламною активністю справжньої партійної роботи «укропи» з «контролями» не ведуть. Що прикриває димова завіса молодих партій?
Справжня партія існує незалежно від виборів, її мета – формування з однодумців впливової сили в суспільстві та політикумі. Вона опирається на чітку програму, партійний актив та потужну регіональну мережу. Історія існування та число прихильників – підтвердження того, що партія – не одноразова маска для грошового мішка, який хоче заїхати у владу.
Доречний приклад – партійна структура Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Мережа партії Юлії Тимошенко з первинних осередків та територіальних організацій формувалася протягом 16 років, і налічує понад 600 000 партійців. З’їзд 12 вересня, на який прибуло більше 10 000 прихильників, показав, що члени «Батьківщини» – не мертві душі в списках, а реальні небайдужі українці, а партія – не одноденний проект, який збирається та ліквідовується за помахом руки.
Інша справа з літньою партійною порослю. Замість надійної основа - гасла, обіцянки та біганина по ток-шоу. Шквальна реклама потребує чималих коштів, а в кризовий рік вони є лише в олігархів – і лише як інвестиції, щоб під іменем нової партії провести у владу своїх людей і потім відбити вкладене з прибутком. Нові обличчя виявляються масками для олігархів, а рішучі спікери – одноразовими маріонетками.
Партія влади теж не може похвалитися стабільним фундаментом. У червні 2015 року Блок Петра Порошенка поглинув партію УДАР і планував приєднати «Народний фронт». Не дивно, що у новоствореній структурі займаються передусім поділом квот у виборчих списках.
Партія регіонів тим часом фактично перейменувалася в «Опозиційний блок», зібрала довгий список «колишніх», і теж зібралася на місцеві вибори, прагнучи реваншу.
Зелені білборди «УКРОПа» намагаються підкупити виборця нахабством простих рішень. А якщо не вдасться – в арсеналі «патріотичної» об’єднання ще є пакети з гречкою. Аналітики одноголосно вказують, що за ароматною рослиною стоїть любитель державного майна олігарх Коломойський.
Поміркований «Наш край» на фоні агресивних «укропів» виглядає як заспокійливе. Місцеві князьки з Партії регіонів звикли спокійно ділити бюджети, і щоб зберегти свій край і свій куш, можна подружитися і з Банковою, на що вказують політологи.
Шрифт Партії регіонів безпомильно впізнається на рекламі партії «Відродження». У складі «нової» партії, яка хоче відкусити процент в біло-блакитного «Опозиційного блоку» – діячі епохи Януковича на чолі з колишнім регіоналом Хомутинніком.
На Західну Україну цілиться «Громадський рух «Народний контроль», що імітує назвою інститути громадянського суспільства. Аналітики ще сперечаються, чиїх акцій в проекті більше – Порошенка чи Льовочкіна.
Ці передвиборчі проекти паразитують, зокрема, на детально розробленій передвиборчій програмі «Батьківщини». Але без професійної команди та досвіду гучні гасла залишаються порожніми словами.
Проте партіям-одноденкам не так просто обманути народ, який вже обпікався на виборчих маніпуляціях. За результатами соціологічного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології у вересні, на місцевих виборах найбільша кількість українців серед тих, хто піде голосувати, вибере партію Юлії Тимошенко «Батьківщина» - 19,5% (за явки в 47%).
Партія, що справді відстоює інтереси громадян, має реальну історію. Під політичні проекти купують «заморожені» партії з фіктивною історією та перейменовують (так нікому не відома «Блокова партія» стала «Нашим краєм»). Але історія – не дата реєстрації в Мін’юсті, а досвід партійної розбудови, участі у виборах, роботи в органах влади.
Історія діяльності без потужної регіональної мережі. Її актив має бути відомим у всіх обласних та районних центрах. Саме партійна мережа, а не олігархи, є справжнім обличчям політичної сили. Якщо на чолі партії стоїть олігарх, або ж він явно вкладає гроші – то боротьба йтиме не за інтереси громади, а за кишеню бізнесмена.
Партія повинна захищати український народ, а не обрані касти. Для цього має бути чітка програма та розроблені пропозиції вирішення гострих проблем держави, починаючи з місцевого рівня.
Партійні ряди повинні бути чистими від перебіжчиків. Діяч, що за свою політичну кар’єру змінив кілька партій, думає не про інтереси суспільства, а про те, як себе продати. І явно зайвими в патріотичній партії будуть колишні регіонали, крадії бюджету та рейдери.
Саме тому Юлія Тимошенко закликала однопартійців відкрити списки та показати, що у «Батьківщині» немає людей, які скомпрометували себе перед громадою. «Якість нашої команди, здатність тримати позиції, здатність не зраджувати, не входити в корупційні змови в місцевих радах стає просто безцінною», - наголосила вона.
«На попередніх парламентських виборах у Верховну Раду зайшла лише одна організація з ознаками політичної партії — "Батьківщина", решта — передвиборний продукт, зліплений, у кращому разі, за кілька місяців до сезону продажів», - зауважила головний редактор «Дзеркала тижня» Юлія Мостова. І на місцевих виборах у жовтні 2015 партія Юлії Тимошенко «Батьківщина» залишається єдиною партією, яка стоїть не на олігархічних грошах та обіцянках популістів, а на міцному фундаменті з досвіду, професіоналізму та прагнення змінити країну.
Андрій Гаврилечко, журналіст-аналітик, економічний оглядач