8 вересня відбувся Круглий стіл на тему «Як ми говоримо» про проблеми та перспективи української мови в нашій місцевості. У круглому столі у книгарні «Є» взяли участь: кандидат філологічних наук, доцент Інституту бізнес-технологій УАБС СумДУ Алла Ярова, доктор філологічних наук, професор СДПУ Тетяна Беценко, кандидат філологічних наук, доцент СДПУ Ірина Брага. Модерував Круглий стіл письменник Владислав Івченко. Також були присутні два десятки слухачів. Хоча діалог проходив практично весь час спокійно, але у другій половині почалася  дискусія між більш радикальними прихильниками української мови та захисниками білінгвізму.       

Мовна ситуація

Владислав Івченко:

- У мене враження таке, що української мови в Сумах стало більше. Тепер, коли хтось просить в маршрутці "зробити зупинку", - уже не обертаються на нього. Діти, які ходять у дитсадок, як правило, двомовні. Вони легко перемикаються з української на російську після дитсадка і навпаки. Можливо мовна ситуація буде змінюватися із зміною поколінь?

Ірина Брага:

- Ситуація змінюється, але престиж російської мови залишається. Так, діти говорять українською у дитсадках, але вдома, як правило, розмовляють російською. В школі, на перервах, це тільки російська. Наші студенти також між собою розмовляють російською. І я також, так як закінчувала російськомовну школу, коли бачу однокласників, розмовляю з ними російською. 

Алла Ярова:

- Ситуація війни з Росією поставила питання інформаційного впливу. Мова – це не тільки засіб комунікації і державотворчий чинник, але це ще й інструмент м’якої сили. Мова – це свідомість. І якщо ми подивимося на мовну ситуацію в Україні – то ми відразу можемо поставити діагноз нашій суспільній свідомості. Не дивлячись на те, що ми зазнаємо агресії з боку Росії, ми все одно пропагуємо коректність і толерантність у мовному питанні. Мені здається, що ця ситуація невирішеності у сферах функціонуванням російської і української мови нам ще відгукнеться. Ми й так в цьому питанні запізнюємося. Коли європейські народи створювали національні держави, вони поставили на кон свої національні мови і розвивали їх. Ми цього не зробили. І як свого часу церковнослов’янська мова прийшла разом з християнством на наші терени, так само ми сприйняли і російську мову разом із радянською ідеологією у ХХ сторіччі.

Зараз українській державі дуже важко боротися із російською пропагандою. А чому? Тому що не має інституції, через які б це можна було робити. Навіть немає повноцінних посібників для вивчення української мови як іноземної. Зараз у нас навчаються дуже багато іноземних студентів, але вони замість української, як правило, вивчають російську мову. Ми самі відступаємо наші терени і дозволяємо іншій державі заходити через кордон та формувати нашу свідомість.

Двомовність - це не погано, це добре. І тримовність - добре. Але у нас часто двомовність трактується як небажання вивчати українську і говорити нею. Зараз люди, які виїжджають за кордон, вивчають іноземну мову країни, до якої прямують, бо хочуть соціалізуватися у тій країні. І тільки з українською проблема - не хочуть вчити.

Нормативність мови

Тетяна Беценко:

- Мова – це живий організм. І те, що було нормативним, скажімо, в 19-му столітті, може бути ненормативним 20-му столітті. Нормативність – поняття нестабільне. І її формує мовний колектив: те, що мовному колективу видається зручним – і стає нормативним. Отже поняття норми – воно часове, і також воно – просторове. Те, що є нормою для західноукраїнського мовця, абсолютно не є нормою для північноукраїнського мовця.

Алла:

- Мова – є живий організм. І мова це форма нашої свідомості. За допомогою мови ми опредмечуємо об’єктивну дійсність, даємо їй назву. Весь світ у нас існує через слово. Слово – це посередник між тим, що є насправді, перетравлений нашою свідомістю набір звуків. Розвивається наша дійсність, в ужиток входять нові поняття, які зовсім не були характерні для 20-го століття, навіть для початку 21-го. І постає реальний виклик: як же правильно? Зараз українська мова багато запозичує з різних мов, і звичайно, з англійської мови.

У нас існує Інститут української мови. Є Правописна комісія, хоча зараз вона не збирається. Але, на мій погляд, з сучасними завданнями вони не справляються. Тому що колектив маленький і держава не додає фінансування. Необхідно розширювати існуючі мовні інституції і створювати нові.

Ірина:

- Необхідно розділяти загальнонародну загальнонаціональну мову і літературну мову як кодифікований відшліфований варіант. Загальнонаціональна мова це літературна мова плюс всі нашарування: діалекти, сленги, жаргони тощо. І ця мова більш динамічно розвивається, ніж літературна.

Суржиковість

Ірина:

- Велика і значна кількість мовців у Сумській області мовно соціалізуються через посередництво суржика. Хоча в той же час суржик зараз непрестижне явище, навіть лайливе. В деяких дослідженнях мовознавців та у науково-публіцистичних публікаціях суржикомовців називають мовними шизофрениками, неповноцінними, деградантами. Такі оцінки можуть призвести до того, що суржикомовці стануть переходити на російську мову і, рідше, на українську.

Тетяна:

- Питання суржика було дуже популярним після здобуття Україною незалежності, у 90-ті роки. Зараз же це питання втратило інтерес науковців, хоча не зовсім. Суржиковість - це реалія мови. Це явище виникає на межі контактування мов Ті слова, які раніше вважались нормою, можуть бути визнані суржиком. Йде постійно нормативна війна. І тому поняття суржика, мабуть, не зникне ніколи. Бо йде постійний контакт мов.  

Сум’яни чи сумчани?

Ірина:

- От як нам називатися: сумчани ми, чи сум’яни? І це питання так хворобливо сприймається – бо це самоназва. Нам треба самим назватись. Бо як ми самі себе називатимемо – так і інші будуть нас називати. Чому люди не хочуть називатись сум'янами? Це звичка, по-перше. По-друге, мовець не бачить, що б йому заважало називати себе сумчанином. Нефахівці не бачать у цьому питанні ідеологічної компоненти. До речі, полтавці дуже ображаються, коли їх називають полтавчани. А пересічні сумчани ображаються на сум'ян. Хоча за правилами у нас немає моделі «-чан» у назві міста, тому "сумчани", за мовними правилами - буде не вірно. Я вважаю, що треба запускати в ужиток обидві самоназви, а "мова" сама обере. І також багато буде залежати від того, яку самоназву будуть популяризувати ЗМІ. Бо, за думкою науковців, саме ЗМІ впливають на нас, а не ми на ЗМІ.  

Алла:

- "Сумчани" - це насаджена норма. І до періоду радянського всі довколишні села, як от мої дід і баба, які живуть біля Шпилівки, вони говорили, що раніше говорили "сумняни".

Мовна політика

Ірина:

- Нам потрібно уникати ярликів та образливих фраз. Коли багато людей хотіло переходити на українську перепоною для цього стала "мовна шизофренія" деяких україномовних: "не так сказав", "багато помилок" тощо.

Тетяна:

- Для того щоб культивувати у нас українське слово, необхідно: слідкувати за рекламою, яка б здійснювалася українською мовою, і обов'язково, щоб культивувалося українське народне мистецтво, особливо пісенна творчість.

Ірина:

- Українською мовою має бути економічно вигідно розмовляти. Мають бути створені комфортні умови для того, щоб люди спілкувались саме українською.

Алла:

- Те, що ми не говоримо українською, говорить про те, що у нас немає відчуття самодостатності себе як українця. Ми повинні спільно шукати вихід із цієї мовної ситуації. бо ми всі живемо на цій землі, і ми всі є громадянами цієї держави, яка прагне майбутнього, прагне бути успішною та прагне презентувати себе через своє мистецтво, через свою літературу. Бо якщо ми не маємо свого - отже ми не повносправна нація. Щоб бути самодостатніми, цікавими - треба бути автентичними, оригінальними.