Мотрона Іванівна народилась у селі Рябина, що на Охтирщини. Там жінка закінчила медичне училище, пише Суспільне.

" Я вчилась до війни рік, тоді після семирічки поступали. А тоді, після війни, як німців прогнали, в сорок третьому році, тоді я вже на другий курс поступила. Так і тоді, коли на сорок п'ятому вже три роки було, а яке там було вчення? Ні зошита не було, ні книжки якісь, ні чорнильниці та чорнила. Так, тоді вже пристосувалися. Додому не брали, їх там зоставляли — у технікумі. Хліб тоді пекли. Мама спече дві хлібини. Одну продам на зошити, а друга вже на тиждень", — говорить Мотрона Гуменна.

Після війни її направили на роботу на північ області, згадує жінка, спочатку в Хільчанський, а потім і в Ямпільський район.

"Сіла я ззаду на возі й везе мене лісом через Прудище, думаю, оце влізла. Куди я приїхала? В ліс? Боже мій, і плакати хочеться, а що робити? Я ж додому не дійду. Коли вже лісом доїхали, завезли в хату, що ото на городі стоїть. Там роддом був", — згадує жінка.

Жінка пригадує, що тоді в Паліївці жило багато людей, а тому пологи були досить часто. Щоправда, не всі жінки вчасно звертатися за медичною допомогою.

"Було по 18, а тоді менше й менше. І такі, що в Шостці робили, а тоді йде родить. Так поки їх позаганяєш, вони ж по домах народжували, так ото поки позаганяєш їх – сто разів треба ходити, а вони ще й ховаються", — говорить жінка.

Донька ювілярки Ганна розповідає, що попри вік, ювілярка почуває себе добре і продовжує поратися по господарству.

"Почуває, коли лучше, коли хуже, у неї катаракта, так лікували. А так такі роки, що вже…Удвох же з нею тільки ми живемо, так що доглядаю. Я одна у них. Ну і в мене один син. два онуки і правнучка вже є, бабусина вже праправнука", — розповідає пані Ганна.

Свій ювілей жінка відсвяткувала у родинному колі, а найбільше, каже, мріє про закінчення війни.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!