Багатолюдна громада зустріла домовину «живим коридором» пошани. Окроплена гіркими сльозами, Алея Слави рясніла яскравими квітами. Попрощатися із Героєм прийшли рідні, близькі, керівництво громади, друзі, військовослужбовці, духовенство та небайдужі жителі. З великим болем і скорботою в серцях, схиливши голови, всі присутні вшанували пам’ять Воїна. Літію за упокій душі Героя відслужили священнослужителі Православної церкви України.

Савченко Валентин Петрович народився 30 січня 1971 року в селі Перехрестівка Роменського району Сумської області. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Навчався у Перехрестівській школі, де закінчив 10 класів. Після школи Валентин проходив строкову військову службу.

Повернувшись, створив сім’ю, разом із дружиною виховував дітей. Тривалий час працював у Роменській виправній колонії №56, а після виходу на пенсію — на заводі Кобзаренка.

Валентин Петрович був працьовитою, відповідальною та цілеспрямованою людиною. Понад усе цінував свою родину, любив життя, мав багато задумів і завжди був надійною опорою для найдорожчих людей.

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення, Валентин Савченко був мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 31-й бригаді. Так розпочався його непростий бойовий шлях. Захисник виконував бойові завдання на Донецькому, Запорізькому, Херсонському, Сумському та Харківському напрямках. Серед бойових побратимів мав позивний «Сава».

У 2023 році під час оборони Авдіївки Валентин Петрович отримав поранення. Пройшовши лікування та відновлення, він знову повернувся до військової служби й продовжив боронити Україну.

За сумлінне виконання військового обов’язку та відданість службі Валентин Петрович був відзначений нагородою «За сумлінну державну службу».

Навіть у непростий воєнний час Валентин Петрович не переставав думати про майбутнє своєї родини. Скориставшись державною грантовою програмою, він відкрив власну справу, яка стала сімейною — до її ведення та розвитку долучилася вся родина. Він хотів працювати, розвивати розпочате, будувати плани та жити поруч із найдорожчими людьми.

У 2024 році Валентин Савченко перевівся до 162-ї окремої механізованої бригади, де продовжив службу та залишався у строю до останнього дня.

Валентин Петрович був не лише Воїном, а насамперед люблячим сім’янином. Особливою гордістю для нього був син, який також є військовослужбовцем і став на захист України. Батько й син разом боронили рідну землю, кожен на своєму місці.

Валентин Петрович дуже любив свою родину і саме в ній черпав сили. Для дружини був надійним чоловіком, для дітей — люблячим батьком, для онучки — турботливим дідусем. Він любив життя, хотів працювати, розвивати родинну справу, бачити, як росте онучка, радіти успіхам дітей. У нього були мрії та плани на майбутнє, які безжально обірвала війна.

22 вересня 2026 року, командир автомобільного відділення підвозу боєприпасів 162-ї окремої механізованої бригади, головний сержант Валентин Петрович Савченко загинув на Миколаївщині, отримавши поранення, несумісні з життям.

Воїну навіки 55 років…

У захисника залишилися мати, дружина, син, донька, сестра, онучка… Для рідних Валентин Петрович назавжди залишиться найдорожчою людиною, чия любов, турбота і життєва мудрість житимуть у їхніх серцях.

Валентин Савченко пройшов гідний життєвий шлях — чоловіка, який любив свою родину і життя, чесно працював, будував майбутнє, а коли Україна потребувала захисту — став до лав її оборонців.

Роменська громада схиляє голову у скорботі перед світлою пам’яттю Валентина Петровича Савченка. Висловлюємо щирі співчуття всім рідним, близьким, друзям та бойовим побратимам Захисника, повідомили в мерії Ромен.

Низький уклін за мужність, стійкість та захист України. Світла пам’ять і вічна шана Герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!