Рівно 25 років тому в Сумах відбулося офіційне відкриття стадіону «Ювілейний». З цієї нагоди пригадуємо, як зародилася ідея створення арени, через які випробування пройшло будівництво та чим жила головна спортивна споруда області протягом чверті століття.

Як все почалося

А почалося все з приїзду в Суми нового губернатора Володимира Щербаня. Його призначили на посаду голови облдержадміністрації 31 березня 1999 року, а вже у квітні на одній із перших нарад він почув чиюсь репліку: мовляв, тут найбільше пам'ятають і шанують трьох — засновника Сум Герасима Кондратьєва, промисловця та мецената Івана Харитоненка й багаторічного секретаря міськкому Михайла Лушпу.

- А що треба зробити, щоб стати четвертим? — запитав він.

- Стадіону в нас нормального немає, — натякнув тодішній заступник голови Федерації футболу Сумщини Микола Желєзний.

І вже 2 вересня, у День міста, забили першу палю майбутнього «Ювілейного».

- Наприкінці лютого я приїхав на базу київського «Динамо» в Конча-Заспі на чергову нараду ПФЛ України, яку проводив тодішній президент ліги Григорій Суркіс, — розповів Микола Желєзний. — Він завжди запрошував представників регіональних федерацій і неодмінно давав якусь корисну літературу. Ось тоді мені до рук потрапила брошурка «Модернізація та будівництво нових футбольних стадіонів з урахуванням вимог ФІФА та УЄФА на 1 січня 1999 року». Повернувшись у Суми, я відніс її керівникові управління спортом Володимиру Рябоконю й сказав, що технічні характеристики сучасного стадіону вже готові. Давайте будувати! Звісно, з такими проєктами треба йти до керівництва області. Там нас вислухали, але далі розмов справа не пішла. Ну а потім змінився губернатор, і я знову завів мову про стадіон. Урешті-решт Володимир Щербань зібрав керівників майже всіх значущих підприємств Сумщини й повіз їх до того занедбаного будівельного майданчика, де ще на початку 90-х розпочинали реконструкцію старого стадіону «Спартак». Там зачитали, скільки кожен присутній має перерахувати на будівництво. А через два роки ми зібралися на відкритті стадіону «Ювілейний», який на той час не мав собі рівних у всій Україні.

Ера «Спартака»

Акціонерне товариство «Спартак», створене для акумулювання коштів на будівництво стадіону, розпочало своє існування 14 липня 1999 року. Засновниками стали 18 найбільших підприємств Сумської області, вони ж були головними акціонерами. Першим головою правління став Микола Голіус, але через деякий час на цю посаду призначили тодішнього головного інженера управління ЖКГ облдержадміністрації Петра Кондрова, який очолював «Спартак» понад три роки.

— Починав я працювати як голова правління «Спартака» в кабінеті одного із заступників начальника управління економіки адміністрації, - згадував П.Кондров. - До початку 2000 року переїхали в офіс, з'явилися працівники. Робота кипіла. Губернатор поставив завдання — побудувати стадіон за рік. На жаль, зробити це не вдалося. На те було кілька причин: по-перше, звісно ж, це було технологічно неможливо — фундамент мав устоятися після закладання, по-друге, не завжди фінансування йшло гладко. Доводилося й зерно купувати, і металобрухт збирати. Коли я приїжджав у якийсь районний центр і про це дізнавалася місцева влада, вони просто уникали зустрічей, бо боялися, але не мене — щербаня. Збір коштів ішов під гаслом: «Це ж для міста, для ваших дітей!» шляхом розповсюдження акцій ВАТ «Спартак» серед юридичних та фізичних осіб, що викликало невдоволення у дрібних і середніх підприємців, змушених платити за акції без видимої вигоди.

Загалом у ВАТ «Спартак» було понад 2,5 тисячі акціонерів. У тому, що в нас є стадіон, заслуга всієї області.

Генеральним підрядником стала фірма «НАСА». Трибуни будували чотири різні підприємства: «Сумихімпром», завод ім. Фрунзе, «Агропромбуд» і «НАСА», ще допомагав «Інтернафтогазбуд». Було й багато субпідрядників: БУ-41, БУ-821, завод «Центролит» та багато інших.

Попри те що стадіон восени 2000 року не був готовий і наполовину, Щербань уже тоді розпорядився зіграти перший матч на наявному полі. Однак ПФЛ, звісно, не дозволила.

Спекотне літо 2001-го

Не вдалося побудувати за рік — вирішили, що двох має вистачити із гаком. Тому від початку налаштовувалися завершити будівництво до ювілейного Дня незалежності України. Через це й назву стадіону змінили — зі «Спартака» на «Ювілейний». Однак ні до 24 серпня, ні до 2 вересня, ні навіть до самого відкриття — 22 вересня 2001 року — стадіон не доробили. У ніч перед відкриттям укладали асфальт. Навіть у день відкриття дофарбовували, доробляли дах, але все одно не встигли. Над одним сектором північної (червоної) трибуни так і зяяла дірка (до речі, ту трибуну будував завод ім. Фрунзе). І це попри цілодобову роботу майже все літо.

За кілька тижнів до відкриття на стадіоні (в табло) встановили вебкамеру, яка передавала інформацію через інтернет до облдержадміністрації. Тому, навіть не відвідуючи щодня стадіон, губернатор міг спостерігати за перебігом робіт. Будівельники дуже дивувалися, коли отримували «на горіхи» від нього під час нарад.

На стадіоні вже встановили сцену, хоча накриття трибун та сидіння ще не було завершено.

Як розповів «Данкору» представник генпідрядника будівництва стадіону Іван Пилипенко, таких ритмічних і напружених темпів будівництва не знала доти жодна споруда в Сумах. Це заслуга насамперед облдержадміністрації, керівництва будівельних управлінь, майстрів будівельної справи та проєктантів. Вони, по суті, днювали й ночували на об'єкті, проводили безліч оперативних нарад, консультацій, угод. Будували без вихідних, щоб укластися в терміни. І це їм, хоч і з великими зусиллями майже вдалося.

Відкриття та одразу закриття

Відкриття стадіону вирішили приурочити до якоїсь ювілейної дати. І тут трапилося 60-річчя почтаку партизанського руху на Сумщині.

Це було грандіозне шоу, яке тривало понад 8 годин і закінчилося далеко за північ. Виступали як колективи художньої самодіяльності, так і зірки українського та російського шоубізнесу. Були й козаки на конях, і партизани з німцями, і гармати, і багато іншого.

Відкриття «Ювілейного» було проведено, коли монтаж даху над трибунами ще не було завершено.

Тоді на стадіоні були присутні понад 30 тисяч людей. Не було тільки президента Леоніда Кучми, якого все ж не наважилися вести на недобудову. Того дня він побував у Путивлі й передав відеозвернення, яке глядачі спостерігали на табло.

Після відкриття стадіон ще доробляли, адже офіційно відкрили «першу чергу». Інші вже не відкривали… Уже після нарешті запрацювали туалети, яких і близько не було на відкритті. Відвідувачів арена побачила знову тільки навесні 2002 року, коли проходив концерт на підтримку партії «За єдину Україну!». А через кілька тижнів глядачі побачили пейнтбол на полі стадіону. На футбол чекали ще цілий рік.

До речі, під час відкриття коні, люди, подіум, що пролежав кілька тижнів, а також дощі зіпсували газон. Його повністю змінили влітку 2002 року. Для цього приїжджали фахівці київського стадіону «Динамо», долучився й аграрний університет.

Футбольне життя

Після зміни керівництва восени 2002 року вирішили відмовитися від офісу на Кооперативній і переїхати на стадіон — благо частина приміщень уже була придатною для заселення.

А 13 травня 2003 року стадіон прийняв перших футбольних уболівальників. Того дня сумський «Спартак» приймав команду земляків губернатора, донецький «Шахтар-2», і переміг із рахунком 2:1. Тоді був перший аншлаг на стадіоні (щоправда, вхід був безкоштовним).

На хвилі такого успіху на «Ювілейному» вирішили підзаробити, швиденько надрукувавши квитки, однак В. Щербань розпорядився до кінця сезону пускати глядачів безкоштовно. Саме тому й відбувся рекорд Першої ліги, яким пишаються в Сумах: на обласне дербі проти охтирського «Нафтовика» прийшло, за офіційними даними, 29 300 глядачів. Не всі клуби Вищої, а тепер і Прем'єр-ліги можуть похвалитися такою відвідуваністю.

Влітку 2003 року поле обладнали підігрівом. Навесні 2004 року для збільшення відвідуваності вигадали розігрувати автомобілі за номерами квитків. І якщо на першому матчі (попри 17 тисяч глядачів) приз не випав нікому, то на другому (при 7 тисячах) щасливчик знайшовся. Ще одне авто розіграли на третій грі. Попри те що це були всього лише «Таврії», переможці залишилися задоволеними. Хоча їм і довелося сплатити всі збори та податки. Друга машина чекала на свого власника кілька місяців.

Тоді ж подейкували про можливе проведення на «Ювілейному» кількох матчів запланованого Євро-2012. Але вже на підготовчій стадії Суми відчепили від заявки. Виявилося, що стадіон не відповідає нормам УЄФА. Потрібно було щонайменше 30 тисяч місць для глядачів, автостоянка не менше ніж на 1,5 тисячі автомобілів та багато іншого. Не кажучи вже про інфраструктуру самого міста. Коли Україна все ж отримала Євро-2012, припускали, що на «Ювілейному» базуватиметься одна зі збірних-учасниць. Але знову ж таки, відсутність необхідної інфраструктури зіграла не на нашу користь.

Смутні часи

А потім почалася Помаранчева революція, яка забрала з політики Володимира Щербаня. Футбольний клуб почав переходити з рук у руки, поки восени 2006 року не припинив своє існування, навіть не догравши перше коло. Уже тоді на стадіоні були перебої з фінансуванням. Матчі призначали на денний час навіть у будні дні, щоб заощадити на електроенергії. Клуб залишився винен стадіону орендну плату за кілька ігор.

Тоді ж донецьке підприємство «Прометей», яке постачало металоконструкції для будівництва стадіону, згадало про борг, що висів на ВАТ «Спартак», і почало вимагати його погашення. У 2001 році борг становив 1,7 млн грн, а з урахуванням пені сягнув понад 4 млн. Такі активні дії пояснювалися відходом колишнього губернатора й побоюваннями кредитора, що «Спартак» припинить погашати борг. Було кілька судових процесів, які, звісно, виграв позивач. Однак платити стадіону не було чим. Хіба що пропонували віддати табло, однак на нього не знайшлося покупця.

У керівництво стадіоном прийшли нові люди. За відсутності футболу вирішили заробляти хоча б на концертах. За кілька років на стадіоні виступили Богдан Титомир, гурти «Міраж» та «Океан Ельзи», Алан Сілсон зі «Smokie» тощо. Однак стадіон отримував гроші тільки за оренду, інших надходжень практично не було. Почали затримувати зарплату, іноді до пів року.

Навесні 2007 року працівники масово почали подавати до суду й навіть провели страйк, який подіяв, і гроші знайшлися.

Щоб якось заощадити, керівництво провело масове скорочення штату, звівши кількість працівників до мінімуму.

Урешті-решт саме борг «Прометею» й призвів до банкрутства ВАТ «Спартак» та продажу стадіону. Стадіон викупило ТОВ «Сумиспортінвест», пов’язане із тодішнім заводом ім. Фрунзе, який належав російському олігарху Костянтину Григоришину.

Пішов по руках

На стадіоні почав грати ПФК «Суми», який вкотре зліпили з краснопільського «Явора».

Команда навіть вийшла у першу лігу, була середняком, аж поки її не розформували за договірні матчі у 2018 році. Грали на стадіоні і команди Прем’єр-ліги – спочатку ФК «Харків», поки їхній стадіон був на реконструкції. До речі, саме на «Ювілейному» був забитий перший гол у рамках саме УПЛ, яка утворилася у 2008 році. У 2015 році пів сезону в Сумах грав донецький «Олімпік», який на той момент не мав власної домівки.

Потім був етап муніципального футбольного клубу «Суми», який грав до 2021 року, а після початку війни теж був розформований. Також на стадіоні грав матчі першої ліги липоводолинський «Альянс», який напередодні війни об’єднався із «Вікторією» з Миколаївки. Саме її власник придбав стадіон у 2021 році за 8 млн грн (будували стадіон за 50 млн грн). Потім були суди із міноритарними володарями з колишнього керівництва, але нині стадіоном керує все теж ТОВ «Сумиспортінвест», де директором голова Асоціації футболу Сумської області Андрій Прохорович. Матчів стадіон не бачив з 2024 року, коли почалася Курська операція, і нині «Вікторія» свої матчі грає у Тростянці.

Стадіон заробляє, здаючи приміщення в оренду, але витрачає більше. Різницю покриває власник.

Суми бачили навіть пізнього Шевченка у фіналі Кубку України 2011 року.

Довідка

Стадіон "Ювілейний" вміщує 25 830 глядачів. Був домашньою ареною для ФК "Спартак" (Суми), ФК "Харків", ПФК

"Суми", «Олімпік» (Донецьк), «Альянс» (Липова Долина), ФК «Суми», «Вікторія» (Суми).

11 липня 2009 року на стадіоні пройшов матч за суперкубок України між київським «Динамо» та полтавською «Ворсклою», який завершився перемогою киян у серії післяматчевих пенальті. 25 травня 2011 року «Ювілейний» приймав фінал Кубка України, в якому донецький «Шахтар» здобув перемогу над київським «Динамо».

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!