Барановський Сергій Олександрович yародився 30 червня 1984 року у с. Миронівка. Родина хлопчика була багатодітною - крім нього, тут підростало ще троє дітей. Втративши у підлітковому віці маму, він рано звик бути самостійним, відповідальним і піклуватися про інших. Молодшій сестрі Марині він намагався бути найкращим братом, подарувати душевне тепло та турботу, яку не встигла матуся… Вони часто ходили на лісові прогулянки, ловили рибу у місцевій водоймі, бавилися у дитячі ігри.

Середню освіту отримав на базі Миронівської школи, після закінчення якої для юнака розпочалися серйозні випробування. Сергій не цурався ніякої роботи, все намагався виконувати якнайкраще. Все життя прожив у рідному селі. На жаль, доля не подарувала йому можливості створити власну сім’ю. «Ще встигну!», - з посмішкою відповідав він на подібні запитання. Однією з головних радостей було спілкування з ріднею, особливо - з племінниками.

Спокійний, працьовитий, доброзичливий, поблажливий до чужих вад… Всі конфлікти він намагався вирішувати по-дружньому, завжди допомагав рідним і друзям. Саме таким запам’ятається наш земляк всім, хто любив і поважав його… Всім, хто з тривогою та надією чекав його повернення з фронту.

22 травня 2024 року Сергій Олександрович приєднався до лав ЗСУ, виконував обов’язки гранатометника єгерського батальйону в\ч А4948. Користувався повагою побратимів і керівництва. За словами рідних, заповітною мрією чоловіка було приїхати додому після Перемоги. Найбільше прагнув зустрічі з трьома своїми племінниками, найменшу Меланочку він навіть не бачив від народження…

Востаннє рідні спілкувалися з Сергієм за кілька днів до його загибелі.

20 жовтня 2024 року чоловік не вийшов з бою з російськими окупантами та тривалий час вважався безвісти зниклим.

Сьогодні він повертається на рідну Шосткинщину на щиті, в оточенні  наших сліз і молитв.

Низький уклін Герою за кожен день захисту рідної України та кожного з нас, повідомили в мерії Шостки.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!