Народився та виріс Віталій у Глухові. Тут минуло його дитинство, тут він закінчив загальноосвітню школу №4, а згодом здобув фах водія у Глухівському професійно-педагогічному коледжі імені О. Довженка.

Пройшовши строкову службу в армії, у 2005 році чоловік уперше підписав контракт із Державною прикордонною службою України. У 2008-му він повернувся до цивільної роботи. Переважна більшість містян хоч раз у житті їздила з Віталієм: хтось пам'ятає його за кермом міської маршрутки, хтось - на міжміських рейсах чи на підприємстві «Велетень». У його руках будь-яке кермо здавалося надійним, а пасажири завжди відчували його впевненість та спокій.

Отримавши повістку безпосередньо під час робочої зміни, чоловік не вагався й не шукав способів оминути це випробування. Швидко пройшов медичну комісію та вже в червні 2024 року знову уклав контракт із ДПСУ. Згодом здобув звання сержанта та статус учасника бойових дій.

Серед побратимів користувався повагою. У пам`яті багатьох товаришів він залишиться як спокійний, надійний, безконфліктний боєць, який зовсім не вмів злитися, проте завжди чув і підтримував інших.

Сержант Володський мужньо виконував завдання на найгарячіших ділянках Сумщини – зокрема, біля Хотіні у період запеклих боїв, а також боронив кордони рідного Глухівщини. Навіть серед воєнного пекла захисник зберіг людське милосердя: із передових позицій вивозив покинутих тварин, даруючи їм шанс на життя.

Особливою та глибокою була історія кохання Віталія із дружиною Наталією. Вони покохали одне одного ще в юності, але тоді їхні шляхи розійшлися. Лише через 16 років життя знову звело їх разом - цього разу назавжди. Головним же натхненням та гордістю для батька став маленький син Захар.

Прикордонник беріг рідних від тривожних новин і за першої нагоди намагався зателефонувати додому. Напередодні фатальної дати вони довго спілкувалися з коханою. Через два дні у бійця мала розпочатися довгоочікувана відпустка, яка збігалася з днем народження дружини. Подружжя обговорювало спільний відпочинок. Віталій тоді сказав, що більше за все у світі він мріє приїхати, обійняти кохану та сина і більше ніколи їх не відпускати...

Проте цим світлим сподіванням не судилося здійснитися.

17 липня 2026 року, під час виходу з бойових позицій поблизу села Суходіл, сержант Володський потрапив на ворожу міну. Травми виявилися несумісними з життям.

18 липня - напередодні дня народження Наталії - родина отримала страшну звістку про загибель Віталія.

Поза службою захисник любив рибалити, захоплювався автосправою, щиро вірив у Перемогу України та цінував кожну мить поруч із близькими.

У загиблого Героя залишилися батько, мати, сестра, дружина та маленький син.

Глухівська міська рада, виконавчий комітет та вся громада висловлюють глибокі співчуття родині, близьким і бойовому братерству Віталія Володського, повідомили в мерії Глухова.

Спочивай з миром, Герою.

Світла пам'ять і вічна слава захиснику України!