Віталій народився у Глухові. Навчався у загальноосвітній школі №2, а згодом закінчив Глухівський агротехнічний технікум імені С. А. Ковпака. Він був справжнім сином своєї землі - працелюбним, щирим та відкритим до світу.

Його доля міцно поєдналася з військовою справою. У мирний час, із 1997 по 2005 рік, він чесно ніс службу за контрактом у лавах Державної прикордонної служби України.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Віталій перебував на роботі в охороні у Мелітополі. Місто опинилося під жорстокими обстрілами та стрімко занурювалося у вороже оточення. Будучи цивільною людиною, він доклав неймовірних зусиль, аби вибратися з небезпечного кільця та повернутися на вільну територію. Проте залишатися осторонь, коли Батьківщина потребувала захисту, він не міг.

У 2025 році Віталій знову став до строю, повернувшись у прикордонники, аби боронити державні рубежі.

Для Віталія понад усе на світі існувала родина. Мати, батько, брат і син - вони складали його єдиний всесвіт, слугували опорою та сенсом буття.

8 березня 2026 року, попри перебування на бойових позиціях, він зателефонував мамі, щоб привітати її зі святом. Ця розмова стала останньою...

Віталій щиро мріяв про вільне життя у мирній країні та понад усе прагнув свободи для своєї Батьківщини. До останнього подиху він боронив рідну землю, але 13 березня 2026 року поблизу села Ходине Шосткинського району його земний шлях обірвався.

Його пам'ятають спокійним, чуйним, добрим та життєлюбним чоловіком, який цінував кожну мить, захоплювався риболовлею та завжди умів підтримати друзів.

Світла усмішка і добрий характер назавжди закарбувалися в пам'яті кожного, хто його знав.

Глухівська міська рада, виконавчий комітет та вся громада висловлюють щирі співчуття рідним і близьким Віталія Івановича. Ми розділяємо цей невимовний біль разом із Вами, повідомили в мерії Глухова.

Низький уклін і вічна пам'ять Захиснику. Спи спокійно, Герою!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!