Про наших земляків пише сайт Білопілля.City.

Олександр Мінченко

Родина Мінченків – одна з тих, що з перших років російської агресії стала на захист України. На початку війни до війська пішли всі троє братів – Павло, Олександр і Роман. Уже понад десять років вони віддали служінню своїй державі.

Олександр проходив службу у лавах 36 окремої бригади морської піхоти, яка героїчно обороняла Маріуполь. У 2022 році він потрапив у російський полон. Відтоді для його рідних почалися довгі роки очікування, надії та боротьби за повернення.

Сьогодні Павло продовжує захищати Україну в лавах Збройних сил. Роман також тривалий час служив, однак нині звільнений зі служби за станом здоров’я.

Увесь цей час мама захисників Валентина Мінченко не втрачала віри. Жінка мешкала у Ворожбі, на Климівці. Через постійні російські обстріли її будинок був пошкоджений, тому Павло перевіз матір у безпечніше місце.

Руслан Кальченко

Руслан став на захист України ще за часів АТО/ООС, підписавши контракт. На той час його донечці було лише два роки. З початком повномасштабного вторгнення Руслан продовжив стояти на захисті держави. У полон потрапив поблизу Маріуполя у квітні 2022 року.

- 25 липня 2022 року мені зателефонували з Червоного Хреста і повідомили, що та сторона офіційно підтвердила: Руслан – у полоні, – розповідає мама Алла Миколаївна.

Відтоді почалися тижні, місяці очікування і сподівань на звільнення, що переросли у довгі чотири роки. Кожен черговий обмін вселяв надію і, водночас, розчарування, адже у списках звільнених Руслана не було.

- У 2024 році з полону звільнили одного хлопчика, який був із Русланом у камері. Він із нами зв’язався, спочатку повідомив про нього інформацію, яку знали тільки ми, аби ми зрозуміли, що він дійсно знає Руслана, а потім трішки розповів нам про нього. Згодом звісточку про сина я отримала від іще одного звільненого захисника, який перебував у сусідній камері.

Перший лист від сина Алла Миколаївна отримала тільки в листопаді 2025 року, а потім – ще два – у березні та квітні 2026. Кожна навіть маленька звістка, кожен лист дарував надію і додавав сил не занепадати духом і чекати попри все!

Але найголовнішою і найрадіснішою новиною для матері став дзвінок від онуки – донечки Руслана.

- Я сьогодні поїхала в гості до доньки, на Полтавщину. Вона мене зустріла машиною. Коли їхали, в дорозі мене застав дзвінок від внучки: «Бабусю, мамі з частини повідомили, нібито татка повинні сьогодні обміняти. Чи не було тобі смски?» А в дорозі ж, розумієте, зв'язок поганий. Я відкрила Дію – інтернету нема. І раптом приходить звичайне смс, а за ним і повідомлення в Дії, що Вашого сина поміняли, що він вже в Україні…

Я навіть не пам’ятаю перших емоцій. Ми з донькою не просто плакали, ми кричали від радості! Вона мало кермо не кинула, - на емоціях, крізь сльози та усмішку, розповідає Алла Миколаївна.

Зупинили машину і плакали… Я не можу передати словами, яке це щастя. До цього часу не заспокоїлась, усе ніби уві сні!

Наразі щаслива мати з нетерпінням чекає від сина дзвінка.

- Мені телефонували з координаційного штабу, сказали чекати. Поки їх обстежать, нагодують. А коли вже буде відомо, до якого реабілітаційного центру його направлять, одразу поїдемо! Так хочеться його побачити, обійняти!

Сьогодні Аллі Миколаївні всі просто «обривають» телефон. Із Ворожби, Білопілля, Сум і навіть з інших областей дзвонять друзі, вітають, запитують, куди їхати. Хоча їй самій ще невідомо.

- Руслан і Саша виросли разом, служили разом і в полон потрапили разом. Тож я дуже сподівалася, що вони і повернуться разом, в одному обміні. Так і сталось. Бог почув наші молитви. 

Повернення Олександра Мінченка та Руслана Кальченка з полону - велика радість не лише для їхніх рідних, а й для всіх, хто понад чотири роки молився, чекав, сподівався і вірив, що вони обов’язково повернуться додому. Це ще одна щаслива звістка для України й ще один промінь надії для тисяч родин, чиї рідні досі залишаються в російському полоні.

Загалом 26 червня в Україну повернули 160 українських військових, які перебували в полоні з 2022 року: 58 офіцерів, 116 оборонців Маріуполя. Воїни ЗСУ, Нацгвардії, ДПСУ та Держспецтрансслужби захищали Україну на «Азовсталі», на Донецькому, Луганському, Харківському, Запорізькому, Київському, Чернігівському та Сумському напрямках. Серед них – шестеро захисників із Сумщини.