Громадську дорожню карту сформували напередодні місцевих виборів 2020 року. До її підготовки долучилися представники активної громади Сум та кандидати у депутати міської ради. Документ визначав перелік пріоритетів, які, на думку його авторів, мали стати основою роботи міської влади протягом каденції 2020–2025 років.

До дорожньої карти увійшли пропозиції у сфері публічної політики, громадської участі, пасажирського транспорту, житлово-комунального господарства, міського середовища, безпеки та розвитку підприємництва.

На початку роботи депутатського корпусу VIII скликання ці пропозиції були взяті до уваги. Однак уже через кілька місяців місто зіткнулося з пандемією коронавірусу, а у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення. Наприкінці 2023 року значна частина управлінських повноважень перейшла до Сумської міської військової адміністрації.

Тому оцінювати виконання документа виключно за принципом «виконано або не виконано» було б некоректно. Водночас війна не скасовує вимог щодо прозорості, підзвітності та комунікації влади з громадою, пише «Місто розумних».

Публічність та участь громади

Одним із напрямів Громадської дорожньої карти була зміна підходів до стратегічного розвитку Сумської громади. Йшлося, зокрема, про актуалізацію стратегії розвитку міста з урахуванням потреб не лише Сум, а й населених пунктів, які увійшли до складу громади.

У цьому напрямі були зроблені окремі кроки. Стратегічні документи почали більше враховувати територію всієї громади, а окремі заходи прив'язувалися до відповідних бюджетних програм. Також передбачалося створення системи публічного моніторингу виконання стратегії.

Передбачала дорожня карта і використання інструментів електронної демократії. Зокрема, пропонувалося застосовувати сервіс «Відкрите місто», через який мешканці могли б повідомляти про проблеми міської інфраструктури.

У результаті Сумська міська рада розробила власний чат-бот «Суми 15-80», за допомогою якого мешканці можуть повідомляти про проблеми та звертатися до відповідних служб. У воєнних умовах цей інструмент частково виконував функції, які автори дорожньої карти пов'язували з цифровою взаємодією влади та громади.

Окремим пунктом був «Шкільний громадський бюджет». Його ідея полягала у залученні старшокласників до реалізації суспільно важливих проєктів та формуванні практичних навичок участі у житті громади.

Програму фактично підготували до запуску: визначили процедури, механізми реалізації та розпорядників коштів. Проте до безпосереднього фінансування справа не дійшла. В умовах війни бюджетні пріоритети змінилися, а кошти спрямовувалися насамперед на першочергові потреби громади.

Звіти депутатів і прозорість роботи міськради

Саме тут виконання дорожньої карти виглядає значно менш переконливо.

Документ передбачав регулярне публічне звітування депутатів, відкритість їхньої діяльності та залучення обранців до формування стратегічної політики міста. Йшлося не лише про вирішення проблем окремого депутатського округу, а й про участь у розробці концептуальних документів, програм розвитку та генерального плану.

На практиці депутатські звіти значною мірою зосереджувалися на локальних питаннях: ремонті доріг, благоустрої, освітленні, роботі комунальних підприємств та інших проблемах конкретних округів.

Водночас значно менше уваги приділялося тому, як депутати голосували за важливі рішення для всієї громади, які позиції займали щодо стратегічних питань та які ініціативи безпосередньо пропонували.

Окремою проблемою стала доступність інформації про роботу міської ради. Через воєнний стан протягом тривалого часу не проводилися відеотрансляції окремих засідань, а публікація протоколів та іншої інформації про роботу представницького органу була обмежена.

Згодом частину цих процесів почали відновлювати. Проте повноцінного повернення до довоєнного рівня відкритості, за оцінкою авторів аналізу, не відбулося.

Цифровізація та транспорт

Ще одним напрямом дорожньої карти була цифровізація роботи міської ради. Документ передбачав створення «Електронного кабінету депутата», впровадження електронного квитка та повноцінної «Карти сум’янина».

Власний інструмент для ознайомлення з діяльністю депутатів у результаті створили громадські активісти. Йдеться про сайт «Хто мій депутат в Сумах?». Він дозволяє мешканцям знайти свого депутата та ознайомитися з інформацією про його діяльність.

При цьому повноцінним каналом двосторонньої комунікації між виборцями та депутатами платформа не стала. Проте вона значно спростила доступ містян до інформації про своїх представників.

У транспортній сфері реалізація пішла іншим шляхом. Замість створення єдиної муніципальної системи поступово впроваджувалися окремі цифрові сервіси.

Одним із останніх прикладів став застосунок SmartCity, який дозволяє оплачувати проїзд у комунальному транспорті безготівково, а на окремих маршрутах також працює з приватними перевізниками.

Втім, нинішня модель відрізняється від концепції, закладеної у дорожній карті. Електронний квиток та «Карта сум’янина» розглядалися як частина єдиної муніципальної інфраструктури, тоді як фактично місто отримало окремий платіжний сервіс.

Комунальне господарство та міське середовище

Чимало пунктів дорожньої карти стосувалися комунальної сфери. Автори документа пропонували провести аудит комунальних підприємств, системно займатися заміною інженерних мереж, покращувати міське середовище та працювати над доступністю.

Окремо йшлося про дизайн-код міста та просторовий розвиток.

Ці напрямки потребували значних фінансових ресурсів і послідовної роботи міської влади. Повномасштабна війна змінила бюджетні пріоритети. Значні кошти громади почали спрямовуватися на підтримку критичної інфраструктури, енергетичну стійкість, оборонні потреби, відновлення пошкоджених об'єктів та ліквідацію наслідків російських атак.

Водночас важливою зміною стала поява Сумської міської військової адміністрації. Через це міська рада втратила значну частину впливу на бюджетні та земельні рішення.

Фактично це означало, що депутатський корпус уже не міг реалізовувати частину передбачених дорожньою картою ініціатив так, як це планувалося у 2020 році.

Зокрема, припинилося використання так званих «депутатських коштів» для вирішення проблем окремих округів.

Однак звуження повноважень міськради не означало повного зникнення можливостей для роботи депутатів. Вони могли залишатися активними через контроль за роботою виконавчих органів, адвокацію інтересів громади, участь у профільних комісіях та роботу з мешканцями.

Саме тут проявилася ще одна проблема, зазначена в аналізі: частина депутатів не змогла або не захотіла адаптувати свою роботу до нових умов.

Хто продовжив працювати, а хто фактично самоусунувся

Війна суттєво змінила і сам депутатський корпус.

Частина обранців вступила до лав Сил оборони України. Їхню діяльність складно оцінювати за звичайними критеріями роботи депутата, оскільки виконання військового обов'язку об'єктивно змінило їхню участь у роботі міської ради.

Інша частина депутатів продовжила повноцінну роботу в умовах воєнного стану. Серед них є обранці, які зберегли високу відвідуваність сесій та засідань комісій, продовжували спілкуватися з мешканцями та брали участь у роботі міської ради.

Водночас сформувалася і третя група депутатів, чия активність фактично припинилася після початку повномасштабного вторгнення.

Йдеться про обранців із дуже низькою відвідуваністю засідань, які не проводять прийомів громадян, не звітують про свою роботу та тривалий час фактично не беруть участі у діяльності ради. За даними аналізу, у деяких депутатів показники відвідування становлять лише 0–9%.

Саме ця ситуація є одним із найсерйозніших питань до виконання принципів, закладених у Громадській дорожній карті.

Війна могла змінити порядок денний міста, бюджетні можливості та повноваження ради. Проте вона не скасувала самого принципу представництва. Депутат, який зберігає мандат, має залишатися підзвітним своїм виборцям.

Війна змінила умови, але не всі виправдання

Громадська дорожня карта формувалася у 2020 році як план роботи міської влади в умовах мирного часу. Тоді ніхто не міг передбачити ані пандемію, ані повномасштабну війну, ані створення у Сумах військової адміністрації.

Тому частина її положень об'єктивно виявилася нереалістичною після 2022 року. Особливо це стосується дорогих інфраструктурних проєктів, масштабної модернізації комунального господарства та інших ініціатив, які потребують значних бюджетних ресурсів.

Проте далеко не всі пункти вимагали великих грошей.

Відкритість засідань, регулярне звітування, комунікація з виборцями, пояснення власної позиції під час голосувань та участь у формуванні політики громади залежать передусім від політичної волі.

Саме за цими критеріями результати виявилися неоднорідними.

Сумська міська рада частково реалізувала окремі положення Громадської дорожньої карти, частину замінила іншими інструментами, а низка пунктів так і не дійшла до стадії практичного впровадження.

Окремий висновок стосується персональної відповідальності депутатів. Навіть у ситуації, коли значна частина повноважень перейшла до військової адміністрації, виборці мають право знати, як працює обраний ними представник.

Саме тому команда «Міста розумних» додатково проаналізувала персональні голосування депутатів Сумської міської ради за важливі для громади рішення у 2021–2026 роках.

Відповідні дані публікують на сайті DEPUTAT.SUMY.UA, де мешканці можуть ознайомитися з діяльністю депутатів та їхніми рішеннями.

Таким чином, Громадська дорожня карта стала своєрідним тестом для міської влади, але одночасно показала і межі подібних домовленостей. Політичні обіцянки, сформовані до виборів, можуть змінюватися під впливом обставин. Проте прозорість, відповідальність перед виборцями та готовність пояснювати власні рішення залишаються базовими вимогами до місцевого самоврядування незалежно від того, мирний зараз час чи країна перебуває у війні.