Максименко Максим Васильович народився 10 серпня 2003 року в Середино-Будській громаді, був єдиною дитиною у сім’ї.

З дитинства Максим зростав у любові та повазі до військової справи, адже виховувався у родині захисників. Ще змалку він мріяв стати військовим і з гідністю служити своїй Батьківщині. Навчався у Середино-Будській загальноосвітній школі №1. Після 9 класу обрав шлях, який визначив усе його життя — вступив до Сумського кадетського корпусу (нині — військовий ліцей Державної прикордонної служби України).

18 серпня 2020 року Максим став курсантом Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького. Чотири роки наполегливого навчання, витримки та сили духу загартували його як справжнього офіцера.

Максим був світлою, щирою і надзвичайно доброю людиною. З дитинства любив рух, спорт, захоплювався автомобілями. Його серце завжди було відкрите для людей — життєрадісний, щирий, справедливий… Він умів підтримати, допомогти, розділити радість і біль. Щиро любив життя і вмів цінувати кожну його мить. Для своєї родини був найбільшою гордістю, надією і опорою.

Після завершення навчання Максим проходив військову службу на Закарпатському напрямку. Щиро прагнучи наблизити перемогу, згодом перевівся до Харківського прикордонного загону, де обійняв посаду начальника прикордонної застави ударних безпілотних авіаційних комплексів. Мав звання старшого лейтенанта.

Побратими знали його за позивним «Білий».

У нього були прості й водночас такі великі мрії — одружитися з коханою дівчиною Анастасією, створити міцну родину, жити мирним життям, радіти кожному дню… Він так хотів жити!

На превеликий жаль, доля виявилася нещадною.

9 березня родина Максименків пережила тяжку втрату — відійшла у вічність найдорожча людина, мама та дружина Ольга…

Вірний військовій присязі та українському народові, Максим до останнього подиху залишався справжнім воїном. Мужньо та наполегливо виконував свій обов’язок у боротьбі за свободу і незалежність України.

Він помер 31 березня цього року у військово-медичному центрі Харкова, від отриманих поранень...

Світла пам’ять про Максима назавжди залишиться у серцях рідних, близьких, друзів і побратимів, повідомили в мерії Шостки.

Він житиме у нашій пам’яті — молодим, щирим, відважним… справжнім Героєм.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!