У скорботі та глибокій шані Глухівська громада провела в останню путь Кльопова Володимира Вікторовича— мужнього воїна, справжнього патріота, Людину з великої літери. Попрощатися з Героєм прийшли рідні, побратими, друзі, земляки, представники влади та мешканці міста.

Під час церемонії прощання панувала атмосфера глибокої скорботи й щирої подяки за героїчний шлях Захисника.

Володимир Вікторович прожив лише 42 роки, але залишив по собі вічну пам’ять, повагу й вдячність. Його ім’я навіки вписане в історію боротьби українського народу за волю.

Його життя обірвалося 7 червня 2025 року в госпіталі після тяжкого поранення, отриманого 6 червня на передовій.

Володимир народився 21 березня 1983 року в місті Глухів. Із дитинства був спокійним, добрим і щирим — саме таким його пам’ятають усі, хто знав.

Освіту здобув у Глухівській загальноосвітній школі №1, а згодом — у ВСП Професійно-педагогічному фаховому коледжі ім. Олександра Довженка, де отримав кваліфікацію електрика. Та справжнім його покликанням стала служба Батьківщині. Після строкової служби Володимир свідомо вирішив залишитися в армії — його вибір ґрунтувався на глибокому почутті обов’язку. Він жив і служив у Дніпропетровську. Закінчив Харківське військове училище й здобув звання лейтенанта.

Командир стрілецького взводу, відповідальний і рішучий, він здобув щиру повагу побратимів. Його відзначали виваженість, витримка та турбота про своїх бійців. Йому довіряли, за ним ішли.

Протягом служби у Збройних Силах України Володимир пройшов через найгарячіші точки російсько-української війни — Іловайськ, Маріуполь, Бахмут. Його відвагу, стійкість і незламний дух відзначено численними державними нагородами.

У мирному житті Володимир залишався скромною, доброю людиною. Любив риболовлю та гру на гітарі — це допомагало знаходити душевну рівновагу в найтяжчі моменти. Завжди піклувався про родину, підтримував друзів і надихав тих, хто був поруч.

У нього залишилися старший брат і син, якого Володимир дуже любив і яким безмежно пишався.

Остання розмова з братом відбулася 31 травня. Тоді Володимир сказав:

«Я відправляюсь на нуль. Поки мені не дзвони, я сам зателефоную».

На жаль, цей дзвінок більше ніколи не пролунав…

Його життя — це приклад самопожертви, гідності й безмежної любові до рідної землі. Його подвиг — незабутній.

Слава Герою! Вічна пам’ять захиснику України!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!