Біль втрати розділяє і Есманьська громада.

У цей скорботний день провели Героя-земляка в останню путь селищний голова Сергій МІНАКОВ та староста Уланівського старостинського округу Геннадій КОНЮХОВ, подякували Герою за мужність і ратний подвиг в ім’я України і висловили щирі слова співчуття рідним і близьким.

Олександр Михайлович Полторак народився 15 січня 1965 року в селі Уланове.

Закінчив школу, здобув фах будівельника. Протягом 1983-1985 років служив в Афганістані, був поранений, мав багато бойових нагород.

Після демобілізації працював будівельником, був працівником одного з дитсадків у місті Києві, а потім – Національного банку України. Він скрізь був потрібний, завжди був душею компанії, бо мав різнобічні таланти: грав на музичних інструментах, мав неабиякі здібності до малювання – одним словом, творча особистість, людина веселої вдачі.

Уже потім, на фронті, він мав позивний «Дєд», а сам себе він жартома називав «Дєд-мопєд».

Із перших днів після навали російських орд Олександр Полторак служив у теробороні міста Києва, а 8 жовтня 2023 року він був мобілізований до Збройних Сил України. Після мобілізації пройшов навчання в Англії, потім ратну службу ніс біля Донецька, отримав поранення під Часовим Яром, але, трохи підлікувавшись, повернувся у військову частину. Хоч ходив із паличкою, але стійко виконував свої обов’язки, терпляче ніс тягар військової служби. На передовій, «на нулі», внаслідок вибуху безпілотника отримав контузію – з поля бою його тоді витягнув побратим.

Врешті Олександра Полторака перевели в інженерні війська, де він продовжував ратну службу.

Молодший сержант Олександр Полторак унаслідок важкої хвороби помер 30 січня 2025 року, перебуваючи на території тимчасового пункту дислокації військової частини А4728.

У воїна залишились у невтішному горі син Артур і дочка Мар’яна, люблячі внуки.

Герої не вмирають!

Слава Україні!

Героям слава!