Як сьогодні виглядає епідеміологічна ситуація в Україні та на Сумщині, які програми лікування та профілактики є найефективнішими і чому боротьба зі стигмою є такою ж важливою, як і боротьба з ВІЛ розповів у інтерв’ю Тарас Злиденний, психіатр, нарколог, директор обласного клінічного медичного центру соціально небезпечних захворювань, а також священник ПЦУ  та керівник ГО «Елеос-Суми».

Яка нині епідеміологічна ситуація з ВІЛ в Україні і в Сумській області зокрема?

- У середньому щодня в Україні реєструють близько 22 нових випадків ВІЛ, 7 випадків СНІДу та 2–3 смерті, пов’язані зі СНІДом. Станом на 1 жовтня 2025 року під медичним наглядом перебували понад 133 тисячі людей, які живуть з ВІЛ. Найвищі показники поширеності зафіксовані у Дніпропетровській, Одеській та Миколаївській областях, а також у Києві.

Майже в усіх регіонах України спостерігається зменшення обсягів тестування на ВІЛ, і як наслідок, скорочується кількість виявлених ВІЛ-позитивних осіб. За перші дев’ять місяців 2025 року під медичний нагляд із вперше діагностованою ВІЛ-інфекцією потрапили 6 106 осіб, що на 22,1 % менше, ніж за аналогічний період 2024 року (7 841 особа).

Найбільше нових діагнозів припадає на людей віком 30–49 років, переважають чоловіки, а основний шлях передачі — статевий. Водночас актуальним залишається й ін’єкційне вживання наркотиків.

Що стосується Сумської області, то з 2020 року спостерігалася позитивна динаміка — зростали обсяги тестування та відповідно кількість виявлених випадків ВІЛ, попри COVID-19 та війну. Проте у 2025 році ситуація вперше змінилася: за дев’ять місяців цього року протестували 48,5 тисячі людей і виявили 133 випадки ВІЛ, тоді як у 2024 році за той самий період протестували понад 57 тисяч осіб і виявили 187 випадків.

Попри це, кількість людей, які отримують антиретровірусну терапію, зростає. На початку 2022 року на АРТ перебували 1 184 пацієнти, а станом на 1 жовтня 2025 року — уже 1 537. Це важливий показник, який свідчить про те, що люди звертаються по допомогу та отримують лікування.

Як війна вплинула на поширення ВІЛ?

- Війна суттєво погіршила ситуацію. По-перше, зросли ризики інфікування через травми, екстрені медичні втручання. По-друге, частина медичної інфраструктури була зруйнована або стала недоступною, що призвело до переривання лікування в багатьох пацієнтів. Міграція населення також ускладнила доступ до тестування та терапії. Усе це разом створює передумови не лише для можливого збільшення нових випадків ВІЛ, а й для поширення інших соціально небезпечних інфекцій у найближчі роки.

Які профілактичні програми сьогодні працюють в Україні, зокрема в Сумській області? Наскільки вони ефективні?

- Якщо говорити про профілактику ВІЛ, то нині найефективнішими є кілька напрямів.

Перш за все - профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини. Обстеження вагітних, вчасне призначення антиретровірусної терапії, правильне ведення пологів, постконтактна профілактика для дитини та відмова від грудного вигодовування практично зводять ризик інфікування до нуля. Щороку в нашій області народжується близько 20–30 дітей від ВІЛ-позитивних матерів, і всі вони здорові.

Другий напрям - доконтактна профілактика для людей із високим ризиком інфікування. Станом на 1 жовтня 2025 року в області її отримують 153 людини.

Також функціонує постконтактна профілактика, яку потрібно починати протягом 72 годин після ризикованої ситуації. За дев’ять місяців 2025 року її призначили 28 особам. Лише шість із них - медики. Решта - люди, які мали незахищені статеві контакти, допомагали ВІЛ-позитивним побратимам або травмувалися залишеними шприцами в публічних місцях.

Працюють і загальні профілактичні заходи: використання презервативів та програми зниження шкоди для людей, які вживають ін’єкційні наркотики.

Наскільки реально сьогодні отримати антиретровірусну терапію в невеликих громадах або прифронтових регіонах?

- В Україні антиретровірусна терапія безкоштовна й доступна кожній людині з ВІЛ. Її можна отримати у понад 360 медичних закладах — у спеціалізованих центрах, відділеннях СНІДу, кабінетах «Довіра».

У Сумській області станом на 1 жовтня 2025 року працює дев’ять таких закладів — у Сумах, Глухові, Конотопі, Кролевці, Охтирці, Ромнах та Шостці. Всі вони мають необхідний запас препаратів, тож пацієнти можуть отримувати лікування безперебійно та незалежно від того, чи живуть у великому місті, чи в невеликій громаді.

З яких причин люди, які живуть з ВІЛ, все ще не звертаються за допомогою?

- Причин багато, але найпоширеніші — це стигма і дискримінація. Люди бояться осуду з боку оточення, втрати роботи чи зміни ставлення до них. Важливим фактором залишається і недостатня поінформованість: багато хто досі має застарілі уявлення про ВІЛ, не знає про сучасні методи лікування і те, що з ВІЛ можна жити повноцінно. Адже у людей, які постійно приймають антиретровірусну терапію, рівень вірусу в крові знижується настільки, що його не визначають навіть найчутливіші аналізи. У такому стані ВІЛ не передається статевим шляхом, тобто ризик зараження – нульовий.

Не менш значущі й психологічні бар’єри — заперечення діагнозу, сором, страх перед майбутнім або медичними процедурами. Додаються і практичні труднощі: комусь важко добиратися до медзакладу, хтось працює без вихідних або доглядає за дітьми. Інколи люди думають, що лікування дороге, хоча антиретровірусна терапія в Україні повністю безкоштовна. У деяких громадах існує проблема нестачі фахівців, які працюють з пацієнтами з ВІЛ.

Що, на вашу думку, реально могло б знизити рівень нових випадків ВІЛ в Україні?

- Потрібне систематичне тестування не лише серед груп підвищеного ризику, а й серед широкого населення. Первинна ланка відіграє тут ключову роль, адже саме сімейні лікарі найчастіше першими помічають симптоми чи ризики.

Не менш важливо — своєчасне призначення антиретровірусної терапії та контроль її ефективності. Людина, яка має пригнічений рівень вірусу, не становить ризику для свого статевого партнера. Також необхідно продовжувати інформаційні кампанії, які популяризують здорову поведінку — і робити це з дитинства, буквально з садочків.

Розширення програм доконтактної та постконтактної профілактики теж має величезне значення, особливо серед ключових груп ризику.

Які прояви дискримінації щодо людей, які живуть з ВІЛ, все ще найпоширеніші?

- Найчастіше це відмова або небажання надавати медичну допомогу, упереджене ставлення на роботі чи соціальна ізоляція. Досі трапляються випадки порушення конфіденційності, примусового тестування або навіть насильства.

Ще 15–20 років тому ситуація була набагато гіршою: ВІЛ-позитивним людям могли відмовити в госпіталізації, операції, вагітних жінок ізолювали.

Сьогодні таких випадків значно менше. Найчастіше люди стикаються не з прямою відмовою, а зі стигмою — засудливими коментарями, неприязними поглядами, підвищеним тоном. Але повна відмова в медичній допомозі вже поодинока: медики добре знають закон, який захищає права людей, які живуть з ВІЛ.

Як можна змінити ставлення до людей з ВІЛ?

- Найефективніший шлях - поширення достовірної інформації та живий діалог. Працює підхід «рівний-рівному», коли люди, які самі живуть з ВІЛ, діляться своїм досвідом. У медіа важливо говорити про сучасне лікування, а не закріплювати стереотипи. На законодавчому рівні необхідно й надалі посилювати норми щодо конфіденційності та захисту від дискримінації.

Яку роль можуть відігравати священники у подоланні стигми?

- Дуже важливу. Особливо у селах і невеликих громадах, де багато людей дослухаються до священника більше, ніж до лікаря чи соціального працівника. Якщо священник говорить про ВІЛ спокійно, без осуду, на основі фактів, це може повністю змінити ставлення громади. Часто саме брак знань формує страх і осуд.

Я часто долучаюся до тренінгів для священників та капеланів, які ми проводимо разом із представниками ГО «Елеос-Україна» та БО «100% життя». Пояснюємо учасникам, що таке ВІЛ, туберкульоз і гепатити, чому важливо регулярно проходити тестування та що лікування є доступним.

Чи можете навести приклад, коли зміна ставлення реально допомогла людині з ВІЛ?

- Такі приклади ми бачимо постійно. Коли людині повідомляють діагноз, для багатьох це виглядає як кінець життя. Дехто навіть не хоче розпочинати лікування. Тому наше головне завдання — підтримати, пояснити й показати, що ВІЛ - не вирок.

Ми допомагаємо людям прийняти статус, навчитися жити з ним і залишатися повністю активними. І те, що сьогодні 1 537 людей у Сумській області щодня приймають антиретровірусну терапію і ведуть нормальне життя - найкраще підтвердження того, що зміна ставлення працює.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!