Біля Храму Святого Іоанна зібралися рідні та друзі подружжя Володимира і Надії Шпетних, які загинули у власній квартирі, внаслідок влучання російського безпілотника в ніч з 29 по 30 січня. Серед тих, хто прийшов вшанувати пам'ять загиблих – їхній сусід Валентин Булах. Чоловік говорить: останню зустріч буде пам’ятати завжди, пише Суспільне.

“Ми 29 січня разом з Володимиром Васильовичем, який загинув, обійшли навколо Чешки, розмовляли півтори години, домовлялися на 30 січня зустрітися. А вранці я приходжу, він у чорному мішку біля під'їзду, разом з дружиною лежать. В цьому році планувався у них ювілей. Дружині 70 років 28 серпня, а йому 75 років 7 грудня і оце не дожили вони до ювілею”, – говорить Валентин Булах.

Портрет Володимира Шпетного. Суспільне Суми

Сусідка загиблих Тетяна розповідає: близько тридцяти років товаришували сім'ями, 18 з них – мешкали по сусідству. Коли змінили місце проживання, у квартирі оселилась донька зі своєю сім'єю.

“У них двокімнатна, а у нас трикімнатна квартира була. Але ми переїхали і з ними спілкувалися і далі. Це були прекрасні люди. Російські ідіоти вбили їх. За що? Вони любили життя, раділи своїм внукам, нянчили своїх онуків і оце таке горе спіткало. Наші діти також, як вони збереглися? Стукали посеред ночі, а двері не відчинялися, поки вже ДСНС не приїхала. Відкрили ломами, а там прірва, ями навколо. Донька і зять, як вони вибігли, дивом врятувалися. Квартира наша висить над порожньою квартирою”, – згадує Тетяна Булах.

Портрет Надії Шпетної. Суспільне Суми

Надія Степанівна була неймовірною людиною, вона завжди всім допомагала, – так говорить про свою колегу Тетяна Первунинська.

“Вона працювала старшою медсестрою в операційному блоці обласної лікарні. Дуже важко перенести, коли вже ця клята війна закінчиться? Скільки людей вбили. Для мене це така втрата, бо вона мені була, як мати. Я ще хотіла сказати за її чоловіка. Вони були все життя разом. Вони така дружна сім'я була. Весь час вдвох”, – говорить колега загиблої Надії Шпетної.

“Дуже гарна сім'я була, вона медик, він водієм був. Вони виховали сина, доньку. Внуки в них були. Дуже шкода, що їх немає”, – каже родич загиблих Олег Тимофєєв.

Прощання з подружжям Шпетних, Суми, 1 лютого, 2025 р. Суспільне Суми

Також в цей день, у приміщенні сумського центру надання ритуальних послуг “Скорбота”, попрощалися з загиблими Миколою та Людмилою Борисенками.

Прощання з подружжям Борисенків, Суми, 1 лютого, 2025 р. Суспільне Суми

“Я працювала з Миколою Івановичем, багато людям допомагав. І загалом така скорбота, що не віриться, що його та дружини вже немає в живих”, – розповідає Лариса Атаманець, колега Миколи Борисенка.

“Людина широкої душі. У свій час, коли в мене не було дітей, він мені допоміг дитинку приютить. Особисто він, тому я буду йому вдячна повіки”, – говорить колега Людмила Богінська.

Портрети Миколи і Людмили Борисенків. Суспільне Суми

Пані Людмила каже: понад 15 років разом з загиблим працювали в одній з будівельних організацій у Сумах. Миколі Борисенку було 65 років, а його дружині Людмилі – 64.

“Це подружжя, можна сказати, з великої літери, які слугували прикладом всім нам. Дуже тісно ми спілкувалися, з Миколою Івановичем працювали в колективі “Сервіс 93”. Він керівником був. Дружина працювала і в “Сумбуді” і у забудовника Федорченка. Працювала вона кошторисником. Світла пам'ять цим людям, цьому подружжю. Просто не віриться цей в жах, що з нашої землі йдуть такі люди”, – говорить Людмила Обод, колега Миколи Борисенка.