Теоретично такою організацією мала б бути Національна спілка журналістів України (НСЖУ). Але за 30 років з часу проголошення незалежності НСЖУ так і залишилася переформатованою Спілкою радянських журналістів України. З типовими для «совка» пільгами «лише для членів Спілки», непрозорим фінансуванням із державного бюджету та наявністю серед її номінальних 19 тисяч членів великої кількості людей, які не мають жодного стосунку до журналістики.

Крім того, формально НСЖУ – це творча, а не професійна спілка, і не має повноважень діяти від імені журналістів у відносинах з власниками медіа або владою.

Незалежна медіапрофспілка України (НМПУ) формально відповідає всім критеріям відповідної професійної спілки. Але навіть у найкращі часи цієї організації до неї входило не більше 1000 журналістів по всій країні.

Є ще такі відомі структури, як Інститут масової інформації, ГО «Детектор медіа» та інші. Але це – класичні громадські організації, які працюють у медіасфері. Їхня мета – надавати допомогу журналістам та медіа у певних сферах, і аж ніяк не виконувати функції профспілки журналістів.

Показовим є ставлення до Національної спілки журналістів самих журналістів. Наприклад, за останній рік у новинах п’яти найпопулярніших сумських інформаційних сайтів НСЖУ згадувалася п’ять разів. Двічі – у повідомленні про презентацію путівника музеями, який склав член НСЖУ. Ще тричі – у новині про смерть голови Сумської організації НСЖУ. Погодьтеся, це має дуже опосередковане відношення до захисту прав журналістів.

У перспективу реформування чи, радше, реанімації існуючих професійних медіа-об’єднань не вірить жоден з опитаних регіональним представником ІМІ сумських журналістів. Причому не вірять ні молоді представники професії, ні журналісти з великим досвідом професійної діяльності.

Наталія Калініченко, журналістка, член НСЖУ з 1997 року:

«Впевнена, що реформувати НСЖУ неможливо жодним чином. Ця організація перетворилася на політичне об’єднання для вирішення приватних інтересів певних осіб, і не є такою, яка б змогла об’єднати журналістів.

Зараз свої професійні спілки мають лікарі, вчителі, будь-які фахівці, а щодо журналістів – у нас немає навіть чіткої ідентифікації професійності. Зараз кожен, хто взяв до рук телефон – блогер, а кожен, хто купив собі посвідчення – журналіст.

Спочатку треба визначити чіткі критерії – хто є професійним журналістом, а вже потім створювати організацію із захисту їхніх прав. Інакше будемо захищати права «інстаграмерів».

Алла Федорина, журналістка, член НСЖУ з 1983 року:

«Пригадую важливі свого часу «движі» з організації медіа-профспілки (НМПУ). Тоді це питання активно порушував Сергій Гузь. Він з 2003 до 2008 року й очолив Незалежну медіа-профспілку України. Був керівником Юрій Луканов, років зо три профспілку очолював Ігор Чайка… Це ті, кого я знаю і хто щось реально робив. Що зараз із цією структурою, чути не доводиться…

Чи може НСЖУ стати медіа профспілкою? Як на мене, НСЖУ, в яку я прийнята далекого 1983 року, так і не вийшла з обіймів радянського минулого. Може, центральний офіс осучаснився, але на місцях не все однозначно. Хоча аксіоматично, що все залежить від конкретних особистостей, які очолюють місцеві організації. Є активна, «підірвана» людина, – є робота; сидить хтось, аби сидіти у кріслі, – все «благоденствує»…

Для переформатування НСЖУ потрібні радикальні дії. Адже сьогодні НСЖУ, наскільки я розумію, підпадає під закон про творчі спілки. А профспілки діють згідно з іншим законом. Тобто, якщо хтось поставить на меті об’єднати ці організації, повинен розуміти, що тут усе треба починати фактично з нуля: писати новий статут, проводити роботу з місцевими осередками, здійснювати перереєстрацію всіх членів і організації загалом… То, може, продовжити незавершену діяльність МП, а творчу спілку залишити для творчої роботи? Дешевше буде? Тим більше, існує загроза, що вся та робота може бути зроблена «під когось», під якийсь грант, жодні 10 копійок із якого не долетять до місць. І журналіст у якомусь смт, де ще жива колишня районка, не отримає допомоги, не відчує змін, ба – навіть не знатиме, що ті зміни десь відбулися, як то у нас буває.

Тому можна дискутувати. Єдине, що однозначно: саморегулювання журналістів сьогодні низьке. І якщо знайдеться здорова сила щось зрушити в бік позитиву та активності, - це на часі».

Ганна Горпинич, журналістка, член НМПУ з 2018 року:

«У мене нещодавно була спроба зконтактувати з НСЖУ. Невдала. Коли мені потрібно було поговорити з кимось із сумського представництва, мені дали телефон в. о. голови. Але телефон не дійсний.

Насправді, я з ними практично не співпрацювала. Тож розповісти мало, що можу. Щоправда трохи дивно було бачити рекламу у Фейсбуці від НСЖУ з пропозицією отримати посвідчення журналіста і купу переваг. При цьому ні слова про умови і відповідальність.

У мене прескарта Незалежної медіа-профспілки України. Але й вони раніше ніби більш активні були».

Крістіна Члек, журналістка, не входить до професійних медіа-об’єднань:

«Я не у Спілці журналістів, бо не бачу реальної необхідності в цьому. Бо ще не зустрічала прикладів, коли НСЖУ реально захистила або допомогла в захисті журналістам, на яких здійснювався тиск. Єдині згадування про Спілку журналістів, принаймні, на моїй практиці, коли блогери та «фб-аналітики» заявляють, що вони журналісти, бо є членами НСЖУ. Приєднуватися до такої організації бажання не виникає.

Щодо реформування. Моя особиста точка зору, що з НСЖУ зробити потужну профспілку медіа навряд вийде. Потрібно змінювати у більшості її керівний склад і переглянути членство. А потім довго працювати над іміджем і залученням журналістів, які дійсно займаються журналістикою. З моєї точки зору, це невиправдана витрата часу і зусиль».

Проблема відсутності дієвого професійного об’єднання журналістів виникла не сьогодні і не вчора. Необхідність її вирішення давно назріла, і це розуміють усі причетні до цієї професії. Проте досі далі поодиноких спроб щось змінити справа не йшла.
Зараз, в умовах тиску на медіа та журналістів, який помітно посилився останнім часом в Україні, ця проблема знову актуалізувалася. І, можливо, вона нарешті знайде своє вирішення.

У листопаді 2021 року низка медійних громадських організацій, редакцій та журналістів виступили з ініціативою створення всеукраїнської професійної спільноти Медіарух. Вони поставили перед собою амбітну мету: створити ефективну самоврядну організацію журналістів, яка зможе протистояти системі політичного та комерційного тиску на свободу слова. Створити спільноту, яка об’єднає всіх українських журналістів.

Будемо сподіватися на успіх. Адже поодинці ми безсилі перед загрозою, разом – ми непереможні.

Олексій Захарченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Сумській області

Матеріал підготовлено в межах проекту «Мережа медіаспостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Freedom House