Як пише сайт «Комунальний Лоєр», за логікою Методики визначення обсягу теплової енергії, яка витрачається на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи опалення та гарячої води, ізольовані транзитні стояки у неопалювальних приміщеннях виключають можливість для теплоенерго «додаткового нарахування зайвих гігакалорій».

Тепловики чудово усвідомлюють зміст Методики, однак прагнуть у рахунках декількома способами «легалізувати додаткові Гкал» для бізнесу або непобутових споживачів.

Мотивами для нарахування плати, а потім для її стягнення у судовому порядку найчастіше є:

1)    після облаштування лічильника та підписання акту допуску до експлуатації вузла обліку між теплоенерго та підприємством-споживачем або непобутовим споживачем була підписана додаткова угода до договору з теплопостачання про те, що розмір плати за теплову енергію визначається сукупно по тарифам на опалення при відсутності приладів обліку та по тарифам при наявності приладів обліку теплової енергії. Складові по тарифам, які застосовуються за відсутності приладів обліку беруться з Постанов Регулятора (НКРЄ КП). Тому, додаткові Гкал є платою за теплову енергію там, де у частині приміщення немає лічильника. Тобто, інформація з акту пропонується тепловиками «під соусом» додаткової угоди, яка після двостороннього підписання у майбутньому узаконює право теплоенерго претендувати на заборгованість за порушення умов договору;

2)    нарахування здійснюється по фактично спожитій тепловій енергії (в основу калькуляції боргу тепловики надають довідки про обсяг поставлених Гкал до нежитлового приміщення). Споживач платить за «тепловіддачу» від ізольованих транзитних стояків (на практиці це менш популярний спосіб стягнення від тепловиків);

3)    теплоенерго стягує витрати пов’язані із втратою у мережах тепла або борг за транзит теплової енергії.

Якщо у першому випадку, для того, щоб убезпечити себе від зайвих нарахувань потрібно поставити пломби та заглушки за участю теплоенерго на транзитні стояки опалення та «заактувати» такі дії з пломбування, то у другому та третьому випадках слід виходити з того, що у законодавстві відсутнє поняття «послуга за транзит теплової енергії» як такої, подібно як і відсутня послуга «із відшкодування витрат, які пов’язані із втратою теплової енергії у мережах, оскільки у даному випадку теплова енергії не є товаром, а всі витрати по «доставці» є технологічними витратами у складі договору за постачання теплової енергії.

Вищезазначену позицію поділяють також і суди.

Детальніше про це читайте у статті «Міфічна послуга чи плата за транзит теплової енергії?»