Держава, - це чан з лайном, над яким стоїть кат (влада) з мечем (законом). Кат постійно розсікає мечем поверхню над чаном. Відсікаючи голови тим, хто насмілився висунути її з лайна, щоб вдихнути повітря волі.

     Сучасна наука, визначає «рабство - як систему суспільних взаємин, при якій допускається перебування людини (раба) у власності в іншої людини (пана, рабовласника, господаря) або держави».
     «Рабство - відкрита форма експлуатації людини людиною, заснована на силі. Найбільш широкого розмаху та економічне значення рабство набуло в XVII - початку IXX ст. У США рабство скасовано у другій половині IXX в., В деяких країнах Африки - Ефіопії, Нігерії та ін. В середині XX ст. Як правова категорія, рабство у сучасному світі не існує, але подекуди неофіційно зберігається в неявному або навіть явному вигляді (у формі традиції, так званого "пережитку минулого").
     Очевидно, що рабство можливо при дотриманні певних умов, наприклад:
- Істотне розходження в здатності впливати на протилежну сторону. Можна говорити про силове перевагу експлуататорів над експлуатованими, обумовленому в давнину чисельністю, пізніше силою зброї, організованістю або ідеологією;
- Морально-психологічних, у т.ч. і інтелектуальних, відмінностях між експлуататорами та людьми з «рабською психологією». Для того, щоб бути експлуататором, усвідомлюючи це, необхідно володіти певними душевними та інтелектуальними якостями;
- Відсутності істотно більш вигідних методів експлуатації.
     У 4 пункті Загальної декларації прав людини ООН розширила поняття раб до будь-якої особи, яка не може по своїй волі відмовитися від роботи».

     Як сучасне рабство відрізняється, від традиційного?

     Перед усім, воно має приховану, витончену форму.

     Це відчуження населення від його ресурсів та територій через несправедливу приватизацію підприємств, корисних копалин, річок, озер, землі.

     Прийняття нав’язаних  недобросовісною владою законів що захищають монопольне володіння народними ресурсами окремою групою населення.

     Така становище дозволяє стверджувати, - дана схема відчуження та володіння, реалізується шляхом поразки в правах значної частини населення країни.

     Головною ознакою сучасного рабства – порушення принципу справедливого розподілу ресурсів, прав та повноважень, що використовуються для збагачення однієї групи, коштом іншої.

     У рамках сучасної економіки існує трирівнева система створення та розподілу суспільного продукту:

     Перший рівень – на якому працівники створюють багатство, продукт їхньої праці. На цьому рівні знаходиться більшість населення країни.
     Другий рівень – на якому роботодавці, яким належать засоби виробництв, присвоюють частину продукту праці найманого працівника. На цьому рівні відбувається первинний переділ продукту праці.
     Третій рівень – на якому відбувається присвоєння частини продукту праці, що залишився після первинного поділу як у найманих працівників, так і роботодавців. Це привласнення на користь банкірів, в нашому випадку доречно їх називати лихварями, як власників фінансового капіталу. На цьому рівні відбувається вторинний переділ продукту праці.

     Існують різні форми сучасного рабства: наймане, боргове, податкове, корупційне, тюремне, пряме (фізичне). При всіх їх зовнішніх відмінностях вони мають загальну особливість – вони являють собою відносини між людьми, у межах яких одні люди привласнюють працю інших людей.

     Всі форми рабства ґрунтуються на використанні двох основних засобів – сили та обману.

     У стародавньому світі рабство базувалось на використанні – сили.

     Сучасне рабство базується на використанні – обману.

     У сучасному світі рабами є більшість населення планети. Щоб перетворити людину у раба, відповідним чином подається інформація яка впливає не лише на розум, але і її підсвідомість. Відбувається маніпуляція, управління свідомістю та поведінкою суспільства та окремих його членів через формування їх світогляду.

    У нашій уяві, існує помилкова думка, що раб – це людина у ланцюгах. Реальний раб не замкнутий на ключ. Головна проблема рабства полягає не в тому, що він не вільній, а в тому, що він не хоче жити інакше.

     У науці навіть існує такий термін – синдром рабської залежності. Ось як цей синдром описує російський вчений Павлов:

     «Очевидно, що разом з рефлексом свободи існує також природжений рефлекс рабської покірності. Добре відомий факт, що цуценята і маленькі собачки часто падають перед великими собаками на спину. Це є, віддача себе на волю найсильнішого, аналог людського кидання на коліна і падіння ниць. Рефлекс рабства, звичайно, має своє певне життєве виправдання. Пасивна поза слабшого, природно, веде до падіння агресивної реакції найсильнішого, тоді як, хоча б і безсилий, опір слабшого тільки підсилює руйнівне збудження найсильнішого».

     Рабська психологія існує і сьогодні. Вона зовсім не змінила свою актуальність та важливість для сучасного суспільства.

     На відтворення системи рабства працюють всі соціальні інститути, починаючи з сім’ї. Батьки нав’язують дитині свої цінності. Дитячий садок – прищеплює правила соціального існування. Школа дає обов’язкові знання, без урахування здібностей та бажань. Тому, йдучи у самостійне життя, людина вже має сформовані принципи та соціальні закони існування у суспільстві.

     З іншого боку, ми повинні розуміти, ми не тварини - що живуть стадом, ми «людина розумна» - яка має можливість змінити своє відношення до власного життя.

     Про те «Як ми стали рабами», читайте у попередній статті. http://www.dancor.sumy.ua/blogs/entries/193264