Велика Вітчизняна війна закінчилася багато років тому. Залишилася біль та пам'ять. Але ця пам'ять ніби продовжує битися та воювати з нами і з нашим майбутнім, розколюючи Україну і виводячи на перше місце проблему, яку, здається, Україна мала вже подолати. Майже всі ми сподівалися, що з досягненням незалежності ситуація виправиться. Адже властива нам «щирість» не дає сприймати сусідів як ворогів, тому повинна викорінювати національні та прикордонні конфлікти одразу і взагалі. Але протиріччя у ставленні до принципових питань щодо укладу життя в України не тільки продовжують розділяти українців, а ще більш загострилися з часом. У 2004  і в період 2013-2014 років саме вони поставили країну на межі загибелі і розколу. Чи є для цього причина? У чому українці помилилися?

Міф перший: коли і  як починалась історія міфів

Нагадаємо, що з розвалом СРСР в країні відверто заговорили про кінець «епохи брехні» та про необхідність повернути пам'ять героїв-націоналістів, що прославили Україну. Так знов набув популярності стародавній міф про борців, які відстоювали самостійну країну. Кажуть, що вони власною кров'ю писали історію незалежності вітчизни. І першим згадують ім'я Степана Бандери.

А чи знаєте, саме в чому полягає сутність бандерівської ідеології? Оскільки в основі подій завжди полягає певний світогляд, важливо відзначити,  яких ідеологічних стосунків та поглядів дотримувалися оунівці, що за принципи підтримують їх численні сучасні прихильники?  За словами дослідника історії ОУН доктора політології В. Поліщука, в основі їх ідеології лежить доктрина «інтегрального націоналізму». Вона розвинулась з «теорії соціального дарвінізму, за яким «нація становить вид в природі» і нація, в тому числі й українська, веде постійну боротьбу з іншими націями за простір і виживання. У цій боротьбі не слід керуватися моральними, християнськими або загальнолюдськими принципами. Добре все те, що добре для нації, а що це є, - вирішує вождь нації, що має у розпорядженні активну групу - «ініціативну меншість». І ця «ініціативна меншість» по відношенню до решти народу, назвав його «неприборканим бидлом», застосовує «творче насильство» керуючись принципами «Україна - понад усе!», «Хто не з нами - той проти нас!» або «Україна - для українців! ». Як бачимо, мрії бандерівців були не про демократичну Україну, де, як проголошували керівники Руху «руському житиметься краще, ніж в Росії, а єврею - краще, ніж в Ізраїлі».

Насправді, цьому суперечить вельми цікавий привід, що УПА була ні нацистська, а міжнародна організація, оскільки в загонах ОУН-УПА воювали проти окупантів євреї, грузини, вірмени, татари, узбеки і представники інших народів, що втекли з німецьких таборів або перейшли на сторону УПА з німецьких військових допоміжних формувань.  Все це дійсно підтверджується фактами. Але дуже своєрідно. Хоча насправді твердження, що загони УПА «воювали проти окупантів» сумнівно. Доречи «інтернаціоналізм» оунівців пояснюється досить просто: тим, що організація була добровільним формуванням, що її склад на травень 1943 року на 50% формувався шляхом насильницької «мобілізації». Напри кінці того ж року «мобілізованих» під тиском в УПА було біля 90%.
Тих, хто не хотів воювати захищаючи УПА та її підтримувати, по-звірячому вбивали. Ті, хто хотів жити, не бажав смерті своїх близьких,  були вимушені підкоритися. Адже до приходу радянських військ і партизан допомоги чекати не було звідки. Саме тому, створену шляхом терору УПА не можна кваліфікувати як народне або добровільне формування. Останній аргумент В. Поліщука заслуговує особливої уваги. Адже, хоча С. Бандера і передрікав, що «наша влада повинна бути страшною», хоча і заявляв, що «якщо нам потрібна кров, ми дамо кров, якщо потрібен терор, ми дамо терор саме в його точці кипіння», хоча і наполягав, що «українці, які не сприймають ідею націоналізму, повинні бути повністю ліквідовані», думка, що бандерівський рух не був визвольним, у багатьох в Україні зараз викликає сумнів. Читаючи сучасні українські підручники з історії починаєш  переконуватися, що «вояки» УПА дійсно боролися за незалежну Україну, в якій ми всі сьогодні живемо. Адже вони «визволяли українські міста й села від фашистських окупантів» та «захищали мирне населення». І вірити починаєш, що саме їм ми зобов'язані вільним життям та незалежністю. У світлі цього міфу наше небажання відзнавати їх заслуги в боротьбі з ворогом,  ставитися до них як до справжніх ветеранів війни виглядає підлою зрадою. Більш того, зараз має йтись не про зрівняння воїнів УПА в правах з радянськими солдатами, а про особливий статус вояків УПА.

Міф другий, або міфотворчість як вона є

Але, знов повертаючись до сучасних підручників з історії, треба відзначити окремо статтю таких авторів як Л. Моісеєнков та П. Марциновський.  У статті йдеться про те, що «московські більшовики не заважали доблесним воїнам УПА виганяти нацистів з України», а коли це було зроблено, накинулися на знесилених патріотів, у яких вже не було сил на продовження боротьби з новим ворогом. Однак вони протрималися до 1953 року, покривши себе «невмирущою славою». Коли зустрічаються такі навмисно сфабриковані міфи, навіть і не розумієш, що казати, чому спочатку заперечувати? Саме про такі міфи кажуть в народі: «Брехня їде на брехні і брехнею поганяє».  Другій

Але все ж таки запитаємо: «Що обурило дослідників? Як це склалося, що визвольний рух, до якого належать ОУН та УПА, як ми вже зрозуміли,  не звільняв  Україну від фашистів?» Чи знає хто,  яке місто або села «вояки» УПА звільнили? Хоча б одне. А хто знає, від кого звільняли, від німців або від Радянської армії?   Жодних даних немає. Навіть у оунівців. Запитуємо ще: «А що ж тоді оунівці робили, якщо не звільняли? Може бути захищали?» Адже в підручниках і про це написано. Але даних, що «вояки» УПА захищали хоч одне місто від німців або від Радянської армії знов немає. Може вони воювали проти німецької армії? Але в німецьких архівах не залишились  статистичні дані про втрати німців від «військ» УПА. Дивно. Про що це говорить? Чи є хоча б які варіанти тлумачення цих даних? Але ж вони все-таки воювали. Чи ні? Так, воювали. Тільки проти кого?

І, щоб підвести до того висновку, який просто напрошується у кожного, хто знайомиться з опублікованими незалежними експертами документами, уточнимо, що все-таки, як не здасться це дивним після вище викладеного, можна погодитися з тим, що бандерівці були визволителями.

Факти проти міфів

Дивіться самі, яке це було звільнення. Згадуємо  відоме звернення С. Бандери від 30 липня 1941 року.  Саме воно було розповсюджено спочатку у Львові, а пізніше і в інших районах Західної України: «Народе! Знай! Москва, Польща, Жидва - це твої вороги. Нищ iх! Ляхiв, жидiв, комунiстiв знищуй без милосердя!...».

Можливість знищувати всіх, хто був оголошений бандерівцями ворогом України, або не розділяв їхні погляди, з'явилася зі встановленням «нового порядку» на окупованій гітлерівцями території. Хоча Гітлеру не подобалася ідея оголошення незалежної Української Держави, реалізована бандерівцями у Львові влітку 1941 р, використовувати оунівців як поліцаїв і карателів гітлерівці вважали правильним. Ось чому, за дослідженням українського професора В. Масловського, «після розгону уряду» Я. Стецько, С. Бандері та іншим функціонерам ОУН доводилося виправдовуватися у письмової формі, каятися, писати різні пояснення або просто вірнопідданські заяви» на адресу керівників Рейху, що показують, що їх дії по «звільненню» України фактично було відкритим пособництвом окупантам. І це не міф, як свідчать справжні документи. Так саме, як залишились документи про те, як депутат рівненської міськради Шкуратюк заявляв, що він пишається тим фактом, «що серед 1500 карателів у Бабиному Яру було 1200 поліцаїв з ОУН і лише 300 німців». Правда і те, що це тільки один документ.

Залишись документи з десятків інших місць масових вбивств, таки самих, як вчинилося в  Бабиному Яру і  які оунівці «обслуговували».  Можна нагадати про сотні сіл, найвідоміша з яких є Хатинь, вину за знищення якої зазвичай перекладають на німців, хоча в дійсності фізично знищили її жителів оунівці, які служили в німецької поліції. Всім нам відомі й інші уривки зі скорботних сторінок Книги Пам'яті.  На відміну від міфів, вони є нашою пам’яттю, яку треба зберегти так, як вона є і не треба вивертати навиворіт.

У селі Остроувкі біля Любомля, в Україні, 30 серпня 1943 року  вбито понад 1700 поляків. 14 липня 1943 в селі Колодне бандерівці замучили 300 жителів. 12 липня 1943 в селі Загаї бандерівці вбили 165 осіб. У селі Лозова Тернопільській області бандерівцями 28 грудня 1944 р замучено близько 800 чоловік. 30 серпня 1943 в селі купи в Любомльському повіті з 282 мешканців вбито 138 осіб, серед них 63 дитини. Того же дня у Волі Островецькому з 806 жителів убито 529, в тому числі 220 дітей. У селі Гута Пеняцька в результаті спільної акції УПА і дивізії СС «Галичина» 02 лютого 1944 року було знищено більше тисячі селян. Це лише невелика частина довгого переліку масових жертв оунівців. Напевно, найвідоміший випадок з каральних операцій на Волині - село Кортелісси, де 23 вересня 1942 року було вбито 2875 осіб, з них - 1620 дітей ...

Статистика переконує

Втім, це все суха статистика. Адже за нею –  по-звірячому закатовані люди. У кожного з них була своя доля: вони жили, любили, працювали, мріяли. Але всіх їх в підсумку чекала страшна доля бути замученим лише за те, що вони не були українцями, або чимось не влаштовували оунівців. Поряд з цим, служба оунівців була пов'язана і з допомогою німецьким нацистам встановлювати в окупованих територіях свій «новий порядок». В тому числі у  Європі, проводячи каральні акції у Франції, Італії та інших окупованих країнах в основному в межах «військової» служби, іноді – шляхом стажування. Причому в школах Абверу бандерівці проходили спецпідготовку навіть тоді, коли офіційно з німцями керівництво УПА «не співпрацювало».

Зараз факт співпраці з німецьким нацизмом прихильниками Степана Бандери як правило заперечується. Зазвичай у відповідь на переконливі дані статистики вони заперечують, що доказом протилежного є інший факт, що німецькі нацисти не тільки заарештували лідерів ОУН, а й неодноразово розправлялися з оунівцями. Дійсно такі, такі дані існують. Але їм є цілком логічне пояснення: саме таким чином  німці дуже переконливо давали оунівцям зрозуміти, хто в Україні є справжнім господарем. Били їх саме так, як б'ють, коли дресирують собаку, яка ще до команди «фас» кидається на людину.

З метою проведення провокаційної і диверсійної роботи особливо масштабну допомогу німці надали бандерівцям в 1944 р, коли, крім 50 млн. Радянських рублів, їм з резервів групи армій «Південь» восени 1944 року було передано понад 700 мінометів, 10 тис. кулеметів, 26 тис. автоматів, 50 тис. гвинтівок, 100 тис. гранат.

Це викликає нове питання: як так може бути, щоб німці давали зброю тим, хто проти них жорстко бився? Або німці були ідіотами? Ні. Швидше, ідіотами сучасні ідеологи-міфотворці  вважають тих, хто вірить, що УПА та її приспішники воювали проти німців, хоча ті постачали їх усім необхідним для війни. Як бачимо, оунівці віддано служили своїм німецьким господарям. Підкорялися та виконували за них найбруднішу роботу з проведення масового терору на окупованих територіях навіть тоді, коли зрозуміли, що німці створювати незалежну Україну взагалі не збираються.

Що приховують міфи та міфотворці

Доречи підкреслимо, що за винятком бойових дій за участю дивізії СС «Галичина» в 1944 р, коли вона була вщент розбита радянськими військами, оунівці не воювали на фронтах. «Вояки» УПА вбивали не солдат, не ворога на лінії вогню, солдати армії УПА вбивали мирних громадян без суду і слідства, вирішуючи долю людей виключно за національною й ідеологічною ознаками. Вони «воювали» з мирним населенням, по-звірячому вбиваючи людей похилого віку, жінок і дітей. Їх жертвами були росіяни, поляки, євреї, а також українці, якщо у них не знаходилося їжі для «повстанців», або у тих виникала підозра, що вони співпрацюють з Радянською владою.

Протягом панування «нового порядку» на території України вони знищили близько 1,5 мільйона євреїв, до 200 тисяч поляків, близько 50 тисяч радянських солдат і офіцерів та більше 80 тисяч українців.
І вони не збираються каятися, вони виправдовують себе та звинувачують  «підступних Радянських», або, кажуть, що це треба було зробити заради незалежності України. Насправді вони готові повторити свої «подвиги», якщо, як вони кажуть, того буде вимагати незалежність України. А такий час вже давно прийшов, якщо судити за методами організації  «Євромайдану» в 2014 році, на хвилі незадоволення президентом Януковичем,  якщо згадати наступні події на сході країни.

Чому міфам треба протистояти

З ким і за що борються хвалені націоналісти зараз? За демократичну Україну? Хіба наше бачення майбутнього України збігається з їх ідеалом? Чи хочемо ми жити в Україні, де кожен, хто не підтримує ідеологію нацизму, оголошується злочинцем? Де кожен, хто  належить до іншої нації, хто має інший колір шкіри и мисліть інакше, ніж нацисти-націоналісти, ризикує втратити не тільки свободу, але і життя? Чи хочемо ми жити в країні, влада в якій жорстока настільки, що вбиває своїх? Чи будуть правити спадкоємці тих, хто вважав, що «мало вішали, мало вбивали»?  Чи хочемо ставитися до проголошених Бандерою цілій та засобів боротьби як  еталонних? Хто хоче доробити те, що він не встиг доробити? 

Як виправдовує Бандеру і його прихильників той факт, що вони любили Бога і Україну? Те, що по-звірячому вбивали сотні тисяч людей приховуючи свою звірячу сутність ім'ям Христа? Якщо ми виправдаємо їх звірства, ми приймемо на себе їх гріх перед Богом замість покаяння, щоб обернути його проти себе і проти України та зробити чергове прокляття.

Чи хочемо ми бути прокляті перед Богом? Чи хочемо ми, щоб наша країна, наші діти бути прокляті  перед Господом? Чи хочемо ми, щоб він від нас відвернувся? Якщо хочемо, тоді Бандера стане великим.
Страшно подумати, що очікує країну, яка створила свого героя, свій ідеал зі Степана Бандери. Зробити це, значить, повторити його шлях, шлях громадянської війни і самознищення.

Треба  знищити наслідок його ідеології, відрижку його фанатизму, яка нажаль ще живе, закріплюється в умах молодих людей і спотворює їх  свідомість. Це слід подолати заради України. Вже зрозуміло, що можна зробити громадянську санацію, визнання цивільних прав та свобод людей незалежно від їх ідеологічних поглядів і етноконфесійної приналежності. Треба узаконити ставлення до людини як до найвищої цінності суспільства і держави. Керуючись расистськими наказами Бандери, оунівці на Волині «звільняли» від поляків польські села, просто знищуючи їх. Всю війну вони «звільняли» Україну від поляків, євреїв і росіян. «Звільняли» від українців, що не розділяли їх погляди.

Нині вони, переродившись через покоління в своєму самому потворному прояві «звільняють» Донбас. Трохи раніше вони «звільнили» себе від химери совісті і зараз «звільняють» нас усіх від історичної пам'яті.

І звільнять, якщо ми їм це дозволимо.

Невже дозволимо?