До чого це я. Нещодавно один молодий сумський журналіст написав у соцмережі пост про те, що «з Сумської ОДТРК вижили одну з кращих журналісток». Нібито генеральний директор змусив її вибирати між ТРК і сайтом, на якому вона також працювала. Мало того, журналіст заявив: «ставити такий вибір журналісту державного каналу не є законним, а є прямим тиском на журналіста».

Жах. «Миздобули», «Жити по новому?», «Ось воно, справжнє обличчя нової влади» тощо. Але, коли люди, що прибігли на крики «Вовк!», спробували дізнатися інформацію від самої жертви, то здивовано зрозуміли, що вовків немає. Журналістка просто перейшла на роботу в іншу ТРК, за її ж словами, на неї ніхто не тиснув, з гендиректором все «полюбовно» вирішено, всі задоволені і жодних претензій вона не має.

Тут можна було б порозмірковувати про особисті образи згаданого молодого сумського журналіста на гендиректора ОДТРК і про те, що йому дуже хочеться, щоб той десь «облажався». Але це насправді не так важливо.

Важливо інше. Права і свободи журналістів беззаперечно є однією з основ вільного суспільства. Щоб побачити, що буває, коли журналістика стає «керованою», далеко ходити не треба – від Сум до кордону з Росією 40 км навпрошки. Тож на порушення журналістських прав і свобод треба реагувати жорстко і швидко. Більше того, сумські журналісти і громадські активісти беззаперечно готові це робити. І якщо б факт тиску з боку гендиректора дійсно був, навряд чи він довго б залишався у своєму кріслі. Але кожен такий «фейковий» крик про допомогу знижує бажання допомагати.

І може статися так, що коли вовки прийдуть до цього молодого журналіста, бажаючих прибігти на допомогу не виявиться.