Олександр Лебеденко віцекапітан, боєць, лідер і людина, для якої футбол — це шлях, а «Вікторія» — дім, дав інтверв’ю клубному сайту.

Дитинство та шлях у футбол

– Хто або що надихнуло тебе обрати футбол? З чого все почалося?

— Мене ніхто не надихав на футбол. Я виріс у гуртожитку, де всі хлопці з навколишніх будинків постійно грали. Біля дому був футбольний майданчик, я був тоді найменший — бігав, подавав м’ячі старшим, а потім почав грати з ними.
Спершу, правда, футболу в моєму житті не було — мама віддала мене на танці і сказала: «Ніякого футболу». Довго ходив на танці й майже закінчив музичну школу.
А потім хлопці з мого класу, які тренувалися у Краснопіллі, покликали мене з собою. Тренер Анатолій Прилепа й до того просив маму віддати мене на футбол — але тоді були лише танці. Зрештою я пішов  у віці 13-14 років— і з того все почалося.

Клуби та найсильніші спогади

– Який із клубів, де ти грав, залишив найбільший слід?

— Напевно, ФК «Суми». Я починав у «Яворі», який потім перейменували на ФК «Суми», найбільше матчів зіграв саме там.
Був період непорозумінь із тренерами — навіть перестав тренуватися з командою, грав лише на область. Але найбільша частина моєї історії все одно пов’язана саме з Сумами.

Історія у «Вікторії»

– Розкажи свою історію в нашому клубі?

— Після злиття «Альянсу» та «Вікторії» ми так і не стартували в чемпіонаті через початок повномасштабної війни. Потім пауза, потім УПЛ…
Я повернувся сюди додому, ближче до Сумської області. І вік уже такий, що треба розуміти, куди рухатись далі. З головним тренером ми були знайомі й працювали раніше — усе вийшло природно.

Характер, стиль гри та погляд зсередини

– Опиши себе трьома словами як футболіста.
– Універсальний, працелюбний, гнучкий до змін.

– Маєш футбольні ритуали чи забобони?

— За кар’єру їх було багато, але зараз ловлю себе на думці, що це радше десь на підсвідомості. На гру вони не впливають.

– З ким у команді в тебе найбільша взаємодія на полі?

— Так щоб чітко виділити — ні. Але найбільше, мабуть, з Дмитром Ульяновим, Стасом Шараєм, Максимом Сасовським. І дуже подобається, як рухається Саша Чернов — я добре розумію, що він робитиме

Матчі та моменти

– Який матч у «Вікторії» найпам’ятніший?

— Поки такого ще не було. Але сподіваюся, що він обов’язково буде — хоч часу у мене, як у професійного гравця, вже не так багато. Хочу допомогти команді й дуже хочу зіграти матч, який стане особливим.

Лідерство та характер

– Ти віцекапітан. Як підтримуєш команду після невдач?

— Я не такий емоційний, як Діма (Ульянов). Але є точка кипіння, після якої можу теж різко й агресивно відреагувати. Це робочий процес — інколи треба накричати й насварити.

Життя поза футболом

– Чим любиш займатися поза футболом?

— Зараз особливо нема часу на щось інше. Переважно — сім’я, син і дружина.

– Якби не футбол — ким би був?

— Не знаю. Дуже важко уявити життя без футболу. Думаю, якось би склалося, але куди саме привело б — навіть не уявляю.

Важкі періоди та повернення

– Які труднощі найбільше запам’ятались?

— Так. За дев’ять місяців — дві важкі травми: обидва коліна. Загалом півтора року без футболу.
Перша травма була важкою, але я поставив собі ціль швидко відновитись. Друга — емоційно зламала. Було відчуття, що життя зупинилося.
У період другої травми я одружився — і це стало для мене поштовхом. Допомогло знову рухатися вперед.

Принципи та погляди

– Якими принципами керуєшся?

– Я ніколи не був наддисциплінованим, але дуже ціную дисципліну — у побуті й на тренуваннях. Чим старший стаю, тим більше це розумію.
А в житті — живеш, вчишся, кожен день приносить щось нове.

Майбутнє після кар’єри

– Хочеш залишитись у футболі після завершення кар’єри?

— Так. Хотів би залишитися у футболі. А далі буде видно.

– Бачиш себе тренером?

— Наразі — ні. Це велика відповідальність, багато нової інформації. Потрібно «вбити в собі футболіста», щоб почати цей шлях.

Мрії, які досі живуть

– Твоя найбільша футбольна мрія?

-Не знаю напевне для кожного футболіста мрія це зіграти за збірну України, але моя найбільша футбольна мрія буде не здійсненна. Про УПЛ я ще раніше говорив що команда із Сум або Сумської області  представляла в УПЛ місто, ну в яких я грав і я хотів допомогти туди вийти

Команда та вболівальники

– Що для тебе означає бути футболістом «Вікторії»?

— Це — моє життя. Я вдома. І хочу допомагати команді розвиватися та рухатися вперед.

– Що хочеш сказати вболівальникам?
– Завжди підтримуйте нас! У футболі бувають підйоми й падіння. Але саме підтримка рідних, близьких та вболівальників дає сили йти далі.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!