1. Про об’єднання навколо міст обласного значення

Насправді, з початку реформи децентралізації і до травня 2018 року міста обласного значення - найбільш потужні територіальні громади країни, фактично були виключені з процесу добровільного об’єднання, оскільки в Україні не було належної правової бази.  Сьогодні цю законодавчу прогалину подолано. Але, на жаль, процес об’єднання навколо міст обласного значення пішов повільними темпами. В Сумській області досі не утворено жодної такої ОТГ [хоча потенційно їх могло бути вже 7 – Охтирська, Роменська, Сумська, Лебединська, Шосткинська, Глухівська та Конотопська]. Десь по країні ця ситуація є більш жвавою, але все одно вона не відповідає тим очікуванням, які були у ідеологів реформи.

Я для себе аналізувала, чому ж так відбувається? Висновки можна було зробити саме після відвідування міст обласного значення. Ми відвідали Лебедин [кілька разів], Шостку, Ромни, Охтирку, звичайно також обговорювали це питання по місту Суми. Про ситуацію Глухова та Конотопа я взагалі промовчу, бо вона є всім відомою.

Насправді, як і завжди в нашій країні, є дві групи причин - це правові та політичні.

По-перше, деякі керівники районів не хочуть втрачати той ресурс, яким вони  наразі володіють [я кажу насамперед про фінансовий  та майновий ресурс, а також про важелі впливу на ОМС базового рівня]. Через це йде вплив на сільських, селищних голів щодо недоцільності об’єднання та пропагування міфічних недоліків реформи.

По-друге, сільські та селищні голови бояться втратити свою заробітну плату, розмір якої подекуди складає більшу частину бюджету. Таким чином, вони не дають людям, які живуть у селах та селищах, шансу на отримання гідних умов для життя виключно через власну користь. І найболючіше, що вони не дають можливості дітям на краще майбутнє.

По-третє, деякі очільники міст обласного значення не хочуть приєднувати бідні та електорально не вигідні для них села та селища. Але ця причина менш притаманна Сумщині.

І на сам кінець, є суто законодавчі причини, які не дають можливості очільникам міст обласного значення першими ініціювати приєднання. Законодавством так визначено, що ініціатива має відходити саме від сільських територій. І це є проблемою, оскільки голови сільських та селищних рад з вищезазначених причин просто не розпочинають цей процес.

Від цього втрати несуть всі. І цих втрат багато.

Це фінансові втрати: за ці роки для них були втрачені кошти інфраструктурної субвенції, яка надається виключно для ОТГ. Втрачені можливості участі в інших проектах, у тому числі міжнародних донорів, в яких також перевага надається саме об’єднаним громадам. Наприклад, ЦНАПИ. Кошти ДФРР у нашій області, до речі, у минулих роках також преференційно спрямовувались саме на проекти ОТГ. Втрачено й додаткові можливості наповнення бюджетів за рахунок ПДФО.

Є й інші, більш вагомі, на мій погляд, втрати. Це, насамперед, людські. Бо прогресивні молоді люди не хочуть залишатись на територіях, які не розвиваються. Вони виїздять з місцевості, де немає гідних умов для навчання, якісної медичної допомоги, облаштованих об’єктів для відпочинку, умов для започаткування та ведення бізнесу, де відсутнє транспортне сполучення та належне покриття доріг. Там переважно залишаються лише люди похилого віку, а молодь виїжджає. І це відбувається щодня. Тобто кожен втрачений день – веде до вимирання села. І, нажаль, повернути людей у село дуже важко, а інколи неможливо.

Хоча приєднання сільських громад до міст обласного значення стало б вигідним обом сторонам, але мало хто з мерів реально це розуміє.

На перший погляд, здавалося б, що місту обласного значення немає особливого сенсу  приєднувати до себе маленькі, слабкі села і селища, бо вони і так перебувають на прямих міжбюджетних відносинах і ніби то вже користуються тими перевагами, які пропонуються реформаторами. Але, найбільша їх зацікавленість має бути саме в збільшенні території. Це фактично можливість для створення так званих міських агломерацій, для подальшого розширення меж міста, підготовки вільних площ для інвесторів.

Для сільських та селищних громад це також має бути вигідно, бо саме вони отримають нові бюджетні преференції [я кажу про ПДФО, субвенції].

2. Тема побудови в ОТГ інтегрованої системи соціального захисту є доволі актуальною.

Нещодавно було внесено зміни до наказу Мінсоцполітики, яким затверджено нові Методичні рекомендації щодо організації та забезпечення діяльності ОТГ у сфері соціального захисту населення та захисту прав дітей.

Серед основних ідей нової системи:

• • інтегрованість [за принципом єдиного вікна по всіх напрямках обслуговування];

• • розподіл функцій [поділ на front та back-офіси];

• • оптимізація [спрощення системи та мережі надавачів послуг].

У цьому сенсі можна сказати про деякі моделі, які успішно можуть реалізовуватись і вже реалізуються в ОТГ.

Це можу бути різні форми взаємодії в рамках угод про співробітництво територіальних громад:

• • делегування одному із суб’єктів співробітництва іншими суб’єктами співробітництва виконання одного чи кількох завдань з передачею йому відповідних ресурсів;

• • реалізація спільного проекту, що передбачає координацію діяльності суб’єктів співробітництва та акумулювання ними на визначений період ресурсів з метою спільного здійснення відповідних заходів;

• • спільне фінансування/утримання суб’єктами співробітництва підприємств, установ та організацій комунальної форми власності - інфраструктурних об’єктів;

• • утворення суб’єктами співробітництва спільних комунальних підприємств, установ та організацій - спільних інфраструктурних об’єктів;

• • утворення суб’єктами співробітництва спільного органу управління для спільного виконання визначених законом повноважень.

Існують моделі, які вже застосовуються або можуть бути застосовані громадами у цій сфері. Наприклад, спільне фінансування територіального центру соціального обслуговування або медичних закладів.

Такий формат побудови відносин допомогає як зекономити фінансові ресурси громад, так і розвивати більш потужні об’єкти надання послуг. 

3. Про галузеву спеціалізацію бюджетних установ, які підлягають передачі 

Згідно з законодавством передачі підлягають установи відповідно до розмежування видатків між бюджетами, які визначено у 14-тій главі Бюджетного кодексу України. А це, зокрема, видатки на освіту, на охорону здоров’я, на соціальний захист та соціальне забезпечення, державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми, фізичну культуру і спорт. Всі можливі напрями видатків визначено у статтях 89, 91 Бюджетного кодексу України. Отже, повинні бути передані всі комунальні установи, які можуть фінансуватися з бюджетів об’єднаних територіальних громад.

Найбільш поширеними прикладами установ, які передаються до ОТГ є медичні заклади, бібліотеки, клубні заклади, територіальні центри соціального обслуговування та спортивні школи.

Насправді, найбільш цікава річ полягає у тому, що всі комунальні установи, які перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст району потенційно можуть бути передані до власності ОТГ.

Щодо термінів передачі комунальних установ, тут треба окреслити дві ситуації.

Перша стосується передачі установ до ОТГ, вибори до представницьких органів яких відбулись до 2018 року.

І друга – стосується ОТГ вибори до яких відбулись  у 2018 році, тобто нещодавно у квітні і ще, я все таки сподіваюсь, відбудуться до кінця поточного року.

У першому випадку мова йде про майно, яке вже давно мало бути передано, але з тих чи інших причин не було передано. У даному випадку майно передавати потрібно і це можна робити хоч сьогодні.

Що стосується другого випадку, то враховуючи поки що відсутність прямих міжбюджетних відносин та додаткових бюджетних надходжень від збільшення податків, можливо доцільно було б спочатку проаналізувати спроможність профінансувати такі заклади. Найбільш оптимальним, на мій погляд, була б передача такого майна наприкінці року саме для того, щоб забезпечити їх фінансування у повному обсязі.

Крім того, не всі ОТГ, які вже перебувають на прямих міжбюджетних відносинах можуть дозволити собі забрати великі установи і не беруть на себе таку відповідальність.

На Сумщині є майже унікальний  випадок передачі районної лікарні до ОТГ. Я говорю про Тростянецьку ОТГ. І мені неймовірно приємно бачити, що зараз ця лікарня дійсно відбудовується та наближається до європейських стандартів [ми бачимо там гарно облаштовані просторі палати, сучасні зручні ліжка, індивідуально облаштовані вбиральні, техніку]. Я думаю, що рішення забрати на баланс громади цієї лікарні було непростим викликом для мера. Але ми всі знаємо Юрія Бову з його міцним характером, з його прогресивністю, що дуже важливо - сильною командою та порозумінням з боку місцевого бізнес-середовища. І я бажаю їм тільки успіху. Можливо і сама буду обслуговуватись у цій лікарні, бо, як на мене, умови в сумських лікарнях відверто кажучи інколи просто жахливі. 

Марина Лобова, радник з правових питань Сумського “Центру розвитку місцевого самоврядування”, створеного в рамках Програми “U-LEAD з Європою” за підтримки Мінрегіону України.