Чоловік пробув там майже три роки, пише Суспільне.

Луганське СІЗО та Таганрог: "Прийомка" тривала 2,5 години"

У перші ж години полонених відвезли в так звану комендатуру. Там вони пробули до 3 березня, розповів В'ячеслав.

В цьому СІЗО тримали українців з різних міст: не лише військових, а й цивільних. Потім В'ячеслава перевели до Таганрогу.

"Прийомка" тривала 2,5 години. Вони пролетіли буквально як секунда. Не було і хвилинки часу, щоб дихнути, постійне побиття було. По коридору йдеш — не відпускали: палиці, руки, ноги, шокери. Все в хід ішло. Навіть з пожежних кранів шланги з металевими "набалдашниками". Там ми пробули два дні. Вранці нас відвезли на аеродром. Ми кудись летіли, потім ми і не знали, в якому ми місті були".

Борисоглібськ: "Пойом "День побєди" до обєда"

Полонених з аеропорту повезли до вʼязниці в Борисоглібськ Воронезької області.

Конвоїри у тюрмі знущались з полонених постійно, розповів Вʼячеслав Скрипка.

"Для них це був просто привід вивести нас і зайве "наклепати". Ще коли на прогулянку виводили і на допит. Тебе ведуть — "клепають". На допиті — "клепають". Там взагалі досвідчені дуже слідчі були. Навіть казали, що вузол зав'язували: у якусь позу скручували, що людина через 40 хв втрачала свідомість. Палиці, руки, ноги, кінцівки, шия, голова, статеві органи, потім через деякий час почалися шокери".

Окрім фізичного, знущання було й морально-психологічне.

"Постійно говорили: "України вже немає, ви у світі вже нікому не потрібні, уже все. Чекайте, скоро ви станете громадянами РФ". Але на деяких це впливало. Базовий набір: "Дєнь побєди", "Смуглянка" і "Вставай, страна огромная". Гімн ти мав знати безумовно. І ти не просто мав його вивчити. "Пойом "День побєди" до обєда". У кожній камері — камери відеонагляду. Всіх вишикували — і камера співає. А якщо не співати, могли цю камеру повністю без сніданку залишити або без вечері. Це практикувалося постійно".

Харчування в тюрмі було відносно нормальне. Медичну допомогу також надавали.

"У них там все було: і рентген, і гіпс там накладали, і таблетки були від шкірних захворювань, яких там вистачало. Була ситуація, коли за дверима чутно було, що баландер, який роздавав їжу, каже: "Якби я щось вирішував, я б взагалі їх не годував". А "вертухай" говорить: "Ні, їжа це святе".

Пакіно: "Основа їжі — вода"

Майже пів року Вʼячеслав Скрипка пробув у Борисоглібську. У вересні 2022 року його з побратимами перевезли у виправну трудову колонію в селищі Пакіно Владимирської області.

"Нам сказали, що бити не будуть, що тут інші методи впливу. І за день-два ми дізналися, що це за методи: їжа, її майже не було. Дві ложки каші розмазані по тарілці. Перші дні не давали хліба взагалі. Непросто та легендарна гнила картопля, а очистки з неї. Її чистять на станку, все вичищають — і все — це наш раціон. Дві-три в тарілку тобі ляже того лушпиння і вода. Основа — вода. Я сильно дуже худий був — 59 кг, коли мене там вперше зважили. Я навіть не пам’ятаю, коли я в житті стільки важив".

З кінця травня 2023 року відбулися зміни у поводженні з полоненими.

"Приїхала якась комісія. Побачили нас, зважили — а ми вже на грані дистрофії всі. Плюс купа хвороб, особливо дерматологічних. Кожен другий оце ходить чухається на постійній основі. З того моменту щось кардинально змінилось, почали відносно нормально годувати, з’явились нормальні каші, риба, м’ясо, чай став солодким".

Звільнення: "Боявся прокинутися"

Вʼячеслав Скрипка перебував у полоні майже три роки.

"За декілька днів до 5 лютого 2025 року до нас прийшов головний "зек". Запитав у мене і в мого побратима з бригади позивні, записав і пішов. Наступного дня нас з камери трьох забрали. Ще там був Андрій з прикордонників, глухівський хлопець. І привели в іншу камеру. Ще через день нас вивели і перевдягнули у форму ЗСУ. Це дало надію, що щось мало змінитися".

В очікуванні змін минув ще один день. В основному перевезення вʼязнів відбувалося вночі.

"Десь на початку першої ночі просто відчинились камера, сказали все залишити там. Одягтися і на вихід. Зав’язали очі, руки скотчем. Це досить лояльно, бо зазвичай стяжками промисловими стягують. Посадили в автозаки і повезли. Привезли на аеродром. Літак, купа народу. Приземлилися, і тоді на виході нам почали розрізати руки і знімати з очей пов'язки, я зрозумів, що щось має трапитися".

Автобусами в’язнів довезли до пункту пропуску на українсько-білоруському кордоні, де відбувся обмін. 5 лютого 2025 року 150 українських захисників повернулися додому.

"Почали спочатку росіян заводити, ми вже чекали-чекали. А потім ворота відчинилися, автобуси ринулися і я побачив державний прикордонний знак. Тоді я зрозумів, що я вдома".

Витримати майже три роки полону В'ячеславу допомогло те, що він не очікував на швидке звільнення.

"Віктор Франков такий є психолог. Я після полону прочитав його одну його цитату. Він сказав приблизно так : "Першими зламалися ті, хто вірив, що все закінчиться. Потім ті, хто не вірив, що все це колись закінчиться. Вижили тільки ті, хто фокусувався на своїх справах і нічого не очікував". Особисто я нічого не чекав. Я просто існував в тому просторі. Настроїв себе так".

Звикнути, що тепер він вдома, вдалося не відразу.

"Боявся прокинутися. Там частенько снилися сни, що ти дома. І всі кажуть, що ти вже дома, що все вже. І ти прокидаєшся. І чоловічими сльозами трошки оплакуєш, що такий реалістичний сон. Перші дні я взагалі боявся, що хтось зараз вщипне, чи знову крикнуть: "Подйом!".

"Зараз у мне відпустка 90 днів. Вона закінчиться і я повертаюсь служити далі. Я все життя практично в армії. Просто так кинути не вийде".

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!