Друзі та рідні Тетяни Лєбєдєвої розповіли Суспільному про загиблу.

Керівник білопільського волонтерського центру Сергій Долуда згадує, як намагався допомогти пораненій під час обстрілу волонтерці: "Я отут присів, тримав її за руку. І отут вона мене просила, щоб ми її поховали. Я намагався тримати її в свідомості і розказував їй, що ми будемо жити ще довго й довго. На жаль, цього не сталося…".

Лавочка у парку, на якій сиділи загиблі жінки під час обстрілу 17 липня. Фото: Суспільне Суми

Нині у парку наводять лад комунальники: прибирають сміття, спилюють понівечені дерева. Поруч із лавкою, де відпочивала волонтерка зі своєю подругою, й досі лежить шпилька загиблої Тетяни – Сергій згадує: у день обстрілу бачив прикрасу у її волоссі.

Сергій Долуда. Фото: Суспільне Суми

Тетяна була пенсіонеркою. Її чоловіка, розповідає Сергій Долуда, 30 років тому вбили у Москві, з того часу жінка жила сама. Під будинком, де мешкала Тетяна, стоїть кошик із квітами та траурною стрічкою: їх на сходинки принесли сусіди.

Фото: Суспільне Суми

Тетяну у будинку знали й любили всі, розповідає Валентина Андрієнко. Жінка товаришувала із загиблою 38 років. Разом, говорить, доглядали городи. Жили по сусідству. Нині на згадку про неї лишився квітник, який Тетяна висадила біля дому. "У неділю ввечері вона якраз прополола, поливали разом. Це її клумба. Троянди, лілії вона дуже любила", — розповіла жінка.

Фото: Суспільне Суми

В ніч перед обстрілом Тетяна разом із сусідами ночувала у підвалі, розповідає Валентина. Вранці пішла допомагати у волонтерський центр. Потім почався обстріл.

"Ніколи не було такого випадку, щоб, якщо починався обстріл, вона не подзвонила. Вона завжди дзвонила, питала, казала. І перший раз, коли вона не подзвонила, я запідозрив, що щось сталося. І коли вже подзвонили до неї, взяла трубку не вона, нам сказали, що вона важко поранена в лікарні, тоді вже зрозуміло стало, чому вона не набрала", — згадує племінник загиблої Олександр Лєбєдєв.

Родичка Тетяни Галина одразу поїхала в лікарню. До пораненої жінку не пустили: "Сказали, що операцію зробили, все нормально, але вона дуже тяжка. Я сказала, що прийду завтра вранці. А вранці подзвонили, що Тані вже нема".

Фото: Суспільне Суми

"Коли її не стало, в мене серце обірвалося і половини себе не стало. Порожнеча лишилась в середині. Вона загинула в 61 рік. Хоча дуже любила життя", — сказала подруга загиблої Любов Макаренко.

Тетяна Лєбєдєва (зліва) з подругою. Фото Сергія Кушнерука

Жінок-волонтерок Тетяна вважала своєю родиною й до білопільського волонтерського центру останні півтора року приходила щодня, розповідає його керівник Сергій Долуда. Там жінки разом плели маскувальні сітки. "Це саме та сітка, яку не встигла завершити Тетяна Валентинівна", — розповів чоловік.

Фото: Суспільне Суми

Працюють волонтерки в центрі зазвичай до дванадцятої години. Того дня, згадує чоловік, робітниці встигли розійтися, до початку обстрілу. Сам чоловік ще знаходився в приміщенні неподалік парку, куди влучив ворожий снаряд. "Я побіг в парк, бо там були страшні крики. Кричала наша Танюша. На місці події було вже два трупи. Тетяна була ще в свідомості. Вона ще розмовляла. Я над нею присів, вона мене схопила за руку, все було в крові, це дуже страшно. В неї було єдине прохання: Сергій, похороніть мене по-людськи", — розповів Сергій.

"В мене досі крик в вухах її стоїть, бо вона кричала: "Спасіть мене, в мене ноги перебиті, мене вбили", — згадує волонтерка Галина Алєнтьєва.

На столі в волонтерському центрі – квіти, траурна світлина і ножиці, Тетяна працювала лише ними, розповідає Сергій.

Фото: Суспільне Суми

Волонтерки центру продовжують працювати, попри обстріли. Говорять: допомагати українським бійцям не перестануть, не дивлячись на те, що ворожі снаряди падають майже за вікнами.