У місті немає централізованого опалення, проблеми із водопостачанням та газопостачанням. Місцева жителька Галина каже, що легше перерахувати будівлі, що вціліли, аніж ті, що зруйнували. Мер міста окрім своїх прямих обов’язків проводить операції постраждалим. Як живе Охтирка на 20 день війни — розповідає Суспільне.

Місто Охтирка не скорилось

У Охтирки є географічна особливість. Вона знаходиться у центрі трикутника з трьох обласних центрів — Сум, Харкова та Полтави. До кордону із Російською Федерацією по трасі Т1705 — 61 кілометр.

До війни тут проживало приблизно 48 тисяч людей, розповідає міський голова Павло Кузьменко. Зараз — до 20 тисяч. У перші кілька днів виїхало багато дітей, хоча так само багато лишилось. Люди не хочуть залишати домівки, намагаючись хоч щось зберегти. Тому постраждалих від російських бомбардувань багато. Кузьменко каже, йому довелось згадати всі свої навички лікаря травматолога.

Фото: Наталка Гуменюк

Міський голова Охтирки Павло Кузьменко біля воронки від сняряду після чергового авіаналіту РФ, Охтирка, 14 березня 2022

"Я оперував у перші дні, коли було багато постраждалих. Роблю складні операції. Це взагалі інакше (в порівнянні із мирним часом — ред.). Звичайно, що за 20 років ми готувалися до якихось мінно-взривних травм. Але одна справа вивчати теорію, а інша — практика".

Медикаментами місто забезпечене. Допомогли європейці, прості люди, держава. Лікарня нині працює цілодобово, у воєнному режимі. Коли ми питаємо Павла про кількість загиблих за дні війни, він відмовляється говорити. Додає лиш, що після перемоги всі цифри озвучать.

"Похорони у нас, на жаль, щодня. І на багатьох з них ми не встигаємо віддати шану нашим людям. Їх ховають швиденько. Тобто цивільних людей помирає досить багато. Сьогодні був похорон мого товариша, з яким я знайомий 15 років. Він був значний час головою Охтирського району. Загинув від артилерійських обстрілів".

Фото: Наталка Гуменюк

Місто Охтирка, наслідки авіаналіту РФ

Загинуло щонайменше троє людей і під час обстрілу приватного сектору 14 березня. Обстріл почався приблизно о 21 годині вечора.

"Загинули мирні мешканці, бабусі. Дві бабусі були у підвалах. Авіабомба потрапила у сам підвал і розірвалась. Одна жіночка приїхала на один день зібрати речі і загинула. Ми знаємо про трьох загиблих. Але ще не все переглянули. Вулиця Сумська — житловий район. Тут взагалі немає нічого (стратегічного — ред). Приватний сектор, річечка невелика і ліс. Знищували просто людей, які не виїхали".

Через щоденні бомбардування у місті зруйнували будівельну та нафтоналивну бази, від ТЕЦ залишились уламки, тож тепла у будівлях теж немає.

Фото: Наталка Гуменюк

Місто Охтирка, наслідки авіаналіту РФ

"Вони вважали, що як тільки тепла в місті не буде, то люди встануть на коліна і скажуть: “Путин, помоги”. А ми кажемо: “Путін, здохни”. Зараз військових у місті немає, а Охтирку все одно бомбардують. Чому? Тому що Охтирка не прийняла їх із квітами. Я говорив із військовополоненими, які зізнавалися що “за два дні мали бути у Києві”. Їхали сюди на марш, на гусенях, на танках, на тяжких автомобілях. Вони хотіли зруйнувати взагалі Україну. А Охтирка не скорилась. На сьогодні наше місто стоїть як фортеця між Росією і не пропускає напряму техніку".

Будемо стояти за Охтирку до останнього

Пані Галина за професією лаборант хімічного аналізу. У місті живе разом із чоловіком та трьома дітьми. Старшому 15 років, меншому — 9. Доньці — 5. Розповідає, що у меншого на 19 день війни залишається психологічна травма на фоні постійних вибухів. Він прокидається, плаче та кричить.

“У мене син рік тому після клінічної смерті. Я його витягла з коми, виходила. У моєї доньки стоїть стент у нирці. Ви знаєте, я не для того їх витягувала, щоб зараз втратити. Так що, повірте, ми будемо стояти. За нашу Охтирку, за нашу Україну до останнього”.

Фото: Наталка Гуменюк

Місто Охтирка, наслідки авіаналіту РФ

Зустрілися ми з пані Галиною перед будівлею мерії. Якщо точніше — тим, що від неї лишилось. Коли питаємо, що в місті зруйновано, Галина посміхається і каже, що простіше назвали те, що вціліло.

"Місто вмирає на очах. Його вбивають. Що зруйнували? Районний будинок культури після ремонту — немає. Мерія — немає. Універмаг після ремонту — немає. Будинок побуту — немає. Дачний — та практично мертвий весь. Це дуже страшно. У мене зараз в домі живе чотири сім’ї, бо ми забираємо людей з підвалів, з розбитих домів. Забираємо до себе, бо просто немає що робити".

У день нашого спілкування поховали хлопця Сергія, який був налаштовувачем піаніно, каже Галина. Однак говорити про інших померлих знайомих відмовляється. Каже, "дуже важко". Продовжує говорити про руйнування і згадує про дитсадок навпроти власного дому. Це той самий, який потрапив під артобстріл росіян. 18 людей поранені, шестеро загинули. Серед них були діти.

Фото: Наталка Гуменюк

Дитячий садок "Сонечко". Його війська РФ обстріляли 25 лютого 2022

"Ми живемо поряд із дитсадком “Сонечко”. У нас під'їзд виходить в садок. Ну це страшно. Кому не вистачає гострих вражень, можна проїхатись і подивитися. Я заходжу у під’їзд, а в мене там кров. Це страшно".

Попри відсутність тепла в місті, проблеми з іншими комунікаціями люди лишаються у місті.

"Приходиш до сусідів, до бабусі з дідусем, то вони просто сидять, бо кажуть, що їм нікуди йти. Залишилися люди, яким просто нікуди йти. Ну або такі патріоти, які вірять, що Охтирка наша не пропустить нікуди далі. Ми в це віримо. Ми через це не їдемо за кордон. Ми вирішили, що будем залишатися, допомагати нашим. Бо ми хочемо, щоб Охтирка залишилась. Я готова померти за Україну, за майбутнє своїх дітей. Я цього не боюсь".

Фото: Наталка Гуменюк

Охтирка після одного з двох авіанальотів РФ в ніч на 8 березня

І пані Людмила лишається в місті. Допомагає всім, кому може і чим може. Допомагає виводити людей. Останнє питання, що ми їй ставимо, то це коли, на її думку, закінчиться війна: "Чесно, я вірю, що як зацвітуть тюльпани то війна закінчиться. От в мене коли питають, коли закінчиться війна, я завжди так кажу. От в це вірю. І щоб ми зустрічали весну із радістю, сходили на пляж, відпочивали в нас на пагорбах. Бо в нас тут неймовірно красиво. Літом — це неймовірно".