Журналістка телеканалу «UA: Суми» розповіла сайту «Суспільне мовлення» про те, як журналістські розслідування впливають на суспільство та приватне життя журналіста, і чому цей жанр на сьогодні є таким популярним в Україні.

На конкурс професійної журналістики «Честь професії» у 2017 році було подано 482 журналістські матеріали, серед яких понад 20 робіт із філій Національної суспільної телерадіокомпанії. У список фіналістів пройшла лише Олена Адаменко із телеканалу «UA: Суми». Її програма «Поліцейська афера на мільйон» ввійшла в п'ятірку кращих у номінації «Найкраще журналістське розслідування» серед 77 надісланих робіт. У програмі, зокрема, йдеться про долю кількох десятків дорогих гаджетів, які були конфісковані на митниці, а потім у дивний спосіб перейшли у користування поліцейських.

Олена Адаменко не стала переможцем конкурсу, та те, що вона пройшла до фіналу на рівні із журналістами з всеукраїнських каналів – це успіх. Олена Адаменко з дитинства мріяла стати слідчим. Своє відчуття справедливості реалізовувала 10 років у сумській газеті «Данкор». На «UA: Суми» вона працює два роки, займаючись саме журналістськими розслідуваннями.

Торік у листопаді Олена Адаманко із програмою «Під прицілом. Прокурорська реформа: підсумки» посіла 1 місце у номінації «Краще ТБ-розслідування» у конкурсі на краще журналістське розслідування, що висвітлює реформи за 2015 та 2016 роки.

Журналістка розповіла про свою команду, а також про те, чи погодилася б співпрацювати з правоохоронними органами, де в Сумах шукає теми для розслідувань і які риси характеру мають бути притаманні людині, яка хоче займатися журналістськими розслідуваннями.

– Олено, хто входить до команди журналістських розслідувань на телеканалі «UA: Суми»? З ким ти розділила визнання від того, що потрапила у список фіналістів «Краще журналістське розслідування» на конкурсі «Честь професії»?

– Над програмою «Поліцейська афера на мільйон» окрім мене працювалиОлександр Комендант, який приєднався до команди журналістських розслідувань влітку 2016 року, та оператор Олександр Гордус (зараз у декреті виховує синульку). Також допомагали з коментарями колеги з новин. Допомогла й ще одна колега, Тетяна Юхта.

Ми телефонували начальнику ГУ Нацполіції в Сумській області Миколі Лушпієнку, просили про інтерв’ю, але він не йшов нам назустріч, тож вирішили спіймати його на сесії облради. Самі спеціально туди не поїхали, тому що він знав, хто саме з телеканалу займається цією темою. Написали запитання і попросили нашу колегу Тетяну Юхту поставити їх. Загалом, колеги у крайніх випадках з'являються у програмі.

Наразі над журналістськими розслідуваннями разом зі мною працюють Олександр Комендант, Ігор Стрельцов та режисер-монтажер Ольга Шевченко. Ми знімаємо програми фотоапаратом. Олександр Комендант у нас і журналіст, і оператор. Він мій однокурсник, з 2000 року навчалися на філологічному факультеті. У 2005 році Олександр привів мене у журналістику, разом працювали у місцевій приватній газеті «Данкор». Після 10 років роботи у газеті мене запросили на телеканал «UA: Суми». Тут я працюю всього два роки.

Разом із нами над програмою працює музичний редактор із радіо. Він добре малює інфографіки, завжди нам ілюструє сюжети про декларації тощо. Проте він не любить, щоб ми про нього розказували, тож його прізвища навіть у титрах немає.

– Чи має продовження історія з гаджетами, які комісія з розпорядження конфіскованим майном державної виконавчої служби у Сумській області віддала поліції, а не, наприклад, дітям з особливими потребами?

– Після виходу програми в ефірі 30 грудня 2016 року мені зателефонував сумчанин, який побажав залишитися невідомим. Йому стало дуже соромно за поліцію, попросив передати три планшети дітям-інвалідам. 31 грудня ми їх відвезли у два заклади, представники яких на засіданні комісії просили планшети для розвитку дітей. Один із цих закладів – «Сумський обласний спеціалізований будинок дитини». Там є дівчинка із захворюванням, яке не дозволяє їй рухатись через хрупкість кісток. Коли вона була на лікуванні у Харкові, лікарі рекомендували їй заняття на планшеті. Другий планшет передали в Сумський центр соціально-психологічної реабілітації дітей області, де перебувають сироти і діти, яких вилучають із неблагополучних родин. Їм планшет був потрібен для навчання і підготовки до ЗНО. Третій гаджет віддали Дарії Безкостовій, юній сумчанці, яка хворіє на ДЦП і прикута до крісла. Незважаючи на хворобу, дівчинка робить великі справи – вона малює ногами, продає свої картини, а гроші віддає іншим хворим дітям на операції і лікування.

– Що сталося з гаджетами, які дістатися поліцейським, вони ними користуються?

– Гаджети мали використовувати поліцейські з головного управління Нацполіції (де залишилися старі співробітники). Вони розповідали, що будуть їх використовувати для оперативного прибуття на місця подій злочину. Мовляв, ви всі хвалите нових патрульних, а вони працюють із планшетами, ми теж хочемо такими бути. Насправді ж ці гаджети їм не потрібні. Патрульна поліція користується планшетами фірми Samsung. А ГУ Нацполіції дісталися 55 iPhone і 16 iPad фірми Apple. У них інша операційна система. Завдяки тому, що ми підняли хвилю через конфісковані гаджети, у поліції їх приймали по серйозному описі.З’ясувалося, що 13 із 55 iPhone не ті, які були конфісковані. Їх підмінили старими гаджетами нижчого класу. У зв’язку з цим було відкрите кримінальне провадження. Спочатку за фактом крадіжки, потім його перекваліфікували на кілька кримінальних статей: завідоме невиконання рішення суду, службова недбалість тощо.

Ми знімали сюжети про перебіг цих подій, намагалися хоча б наприкінці програми показати, як просувається розслідування. 10 травня призначили справу досудового розгляду. Державне підприємство «Сетам» зберігало ці гаджети. Його тепер уже колишнього директора звинувачують у кримінальних злочинах, які спричинили зникнення гаджетів.

До речі, одним із гаджетів цілий рік користувалася дружина тодішнього начальника виконавчої служби Сумської області, а нині начальника державної виконавчої служби Чернігівської області Сергія П'ятниці. До нього правоохоронці претензій не мають, нібито він не знав, що купив iPhone із конфіскованих. Вони його повернули, коли ця справа закрутилася.

Нині гаджетами ніхто не користується, вони є об’єктом слідства. Ми сподівалися, що їх повернуть назад та об’єктивно поділять між дітьми з інтернатів та волонтерами, та на це керівництво поліції не погодилося. Наразі стежимо за тим, як розвивається кримінальне провадження.

– Часто чуєш під час роботи слова, схожі на ті, які сказав у цій програмі начальник поліції: «У вас більше нема про що говорити?», «Не підходьте більше з такою єрундою!»?

– Ще кажуть: «Ми знаємо, хто це вам замовив». Майже кожного тижня розповідають, чим нам займатися. Ми вже звикли і не звертаємо уваги. Ми пишалися Танею Юхтою за те, як вона взяла коментар у начальника Нацполіції, вислухала всі його претензії і не перебила. Бо якби то була я, в нас не вийшов би такий класний коментар. У мене не вистачило б терпцю слухати його нісенітниці.

– Чи звертаються до вас люди по допомогу?

– Для нас це болюче питання. Ми від цього дуже втомилися. Люди сприймають журналіста як останню інстанцію, яка може допомогти. Нам шкода людей, але журналіст не може встановлювати істину. Якщо тема має суспільне значення, стосується не конкретної особи, а розкрадання майна громади, коштів платників податків, неправомірних дій охоронців, які замовчуються, то ми беремося за розслідування.

Але, буває, що допомагаємо конкретним людям. Наприклад, під час дорожньо-транспортної пригоди поліцейський збив велосипедиста. У результаті поліцейському нічого не було, а велосипедисту оголосили підозру, нібито він побив поліцейського. Ми зробили про це програму. Її подивилося керівництво обласної прокуратури, яке висварило своїх підлеглих із району. Справу закрили.

Інколи до нас звертаються адвокати, просять прийти на судове засідання, висвітлити його. За їхніми словами, коли журналісти приходять на судове засідання, судді ведуть себе по-іншому, в справах є хоча б якийсь рух. З одного боку, це не місія журналіста, а з іншого, завдяки нашій зацікавленості просувається справа.

Не всі теми, за які ми беремося, виходять в ефір. Коли ми бачимо, що є натяки на те, що хтось отримав неправомірну вигоду, що відбуваються порушення законів логіки, ми намагаємося допомогти.

– Чула, що у дитинстві ти хотіла стати слідчим. Погодилася б співпрацювати з органами?

– Це були юнацькі мрії, тоді я не знала цієї системи. Працюючи журналістом, бачу, що сьогодні правоохоронні органи наскрізь корумповані. Це не означає, що кожен із співробітників бере хабарі чи має неправомірні вигоди, проте вони знають, хто з колег це робить, і не намагаються їх зупинити. Якщо люди бачать, що робиться, і мовчать, вони – співучасники злочинів. Тож з цією системою я не співпрацювала б.

Я не довіряю цим людям, система повністю прогнила, починаючи з кадрової політики й закінчуючи тим, як вони працюють. Ми вже побачили імітовану поліцейську і прокурорську реформу на прикладі Сумщини. Під час призначення прокурорів їх перетасували як колоду карт. Жодної нової людини не взяли. У 2015 році у конкурсі на заступника керівника місцевої (колишньої районної) прокуратури брав участь Рустам Галаєв, син відомого на Сумщині бізнесмена, депутата. Він вилетів після другого туру, не пройшовши тестів на логіку. Після цього Рустама Галаєва призначили начальником слідчого управління обласної прокуратури, при тому, що йому трохи більше 30 років і до цього він жодного дня не працював слідчим. Деякі прокурори в неформальних розмовах здивувалися. Наразі ж Юрій Луценко призначив його заступником прокурора Сумської області. Як вирішувалося це кадрове питання?! Людина не пройшла на заступника керівника місцевої прокуратури, зате стала заступником керівника обласної.

Слідство нічим не краще. У важливих для суспільства справах замість розслідування відбувається його імітація. І єдине, чим можуть похвалитися наші правоохоронці, це те, з яким успіхом вони розкрили «гарячим слідом» побутове вбивство, наприклад, як брат зарізав брата.

– Тобто в Сумах вистачає тем для журналістських розслідувань?

– Насправді це засмучує, що тем так багато. Під час церемонії нагородження «Честь професії» ведуча зазначила, що сьогодні журналістське розслідування – один із найпопулярніших жанрів. У здоровому суспільстві так не повинно бути, а в Україні за яку тему не візьмися, всюди треба робити розслідування.

Днями у Сумській області розглядали запобіжний захід для колишнього співробітника Національного антикорупційного бюро України, якого нібито спіймали на хабарі у $150 тис. По-перше, Генпрокуратура на всю країну розповіла, що це діючий НАБУшник, а, насправді, він звільнений з НАБУ ще в лютому. По-друге, виникає питання, чому саме в Сумській області обирали запобіжний захід? Потерпіла – власниця мережі магазинів брендового одягу Symbolв Дніпрі, Харкові, Одесі та Києві Ольга Федорова. Вона мешкає в Харкові та якимось чином кримінальне провадження розглядається у Сумській області. Прокурор із сумського відомства пояснює, що бізнес-вумен вирішила звернутися саме у СБУ Сумської області, тому що довіряє тільки їм, мовляв, на її думку, тільки в Сумах може бути неупереджене та об’єктивне розслідування. До речі, щодо підприємницької діяльності цієї Ольги Федорової є кілька кримінальних проваджень, розслідування тривають третій рік, та підозри їй не оголосили. Стосовно її підприємств розслідують ухилення від сплати податків на суму у кілька мільйонів. У цій справі є чим займатися, є що копати, не все так просто…

– Тобі неодноразово погрожували, спалили машину. Чи продовжуються сьогодні погрози, залякування, вимоги не розслідувати ту чи іншу тему?

– Все затихло, я продовжую працювати. Так співпало, що одночасно одні ідіоти мені почали погрожувати, а інші – готували напад без попереджень. Заправникам не сподобався мій матеріал про нелегальні заправки, і хтось прислав листа, що бензин може бути небезпечний для людей, добре розливається і швидко загоряється. А за три дні до цього я дізналася, що інші вороги хочуть мені пробити трубою голову. Думала виїжджати з міста, а тут після погроз електронним листом відкрили кримінальне провадження і два місяці мене з донькою цілодобово охороняв «Грифон».

Є люди, які мене ненавидять і вважають, що я перейшла їм дорогу, наче журналіст винен у їхніх незаконних схемах. Але ж у журналістській діяльності немає нічого особистого: це моя робота – їх викривати.

– Як дочка сприймає твою роботу? Сім’я тебе підтримує?

– Це ще одна болюча тема. Чоловік мене не зрозумів, ми розлучилися. Дочці 13 років та вона сприймає мою роботу дуже по-дитячому. Їй подобається, коли чує від знайомих, що її маму бачили по телевізору. Коли нас цілодобово охороняли і про це не можна було нікому розказувати, вона просила дозволу поділитися враженнями з найкращою подругою. Для неї це було круто, як у кіно. Я не хотіла травмувати її дитячу психіку, хвилювалася, як вона переживе події з підпалом машини тощо. Вона сприйняла це як кіношну пригоду і сподівається, що в мами колись буде дуже велика заробітна плата. Я її заспокоюю: «Мама працює, маму трішки підвищили».

– Ти за освітою викладач російської та англійської мов. Вивчаєш додатково право, законодавство, щоб краще проводити журналістські розслідування?

– Як каже крутий український шрифтовий дизайнер із Сум Дмитро Растворцев, живучи й у маленькому місті, можна робити круті речі. Неважливо, працюєш ти у сільському віснику чи на центральному каналі, твій матеріал має бути якісним. Не може журналіст працювати в судах, не знаючи процесуального законодавства хоча б на елементарному рівні. Ще в газеті мені доводилося в судах представляти інтереси бабусь, які не мали коштів на юристів. Тоді ще закон дозволяв бути представником без юридичної освіти. Кілька разів ми виграли. Була історія, коли пенсіонерка придбала собі нутрієву шубу в одному з найпрестижніших магазинів Сум, вдягнула її кілька разів за дві зими. Після чого шуба розлізлася. В магазині ж жінці сказали, що це вона сама винна. В Управлінні захисту прав споживачів жінці теж відмовили, аргументуючи, що після двох років нічого не доведеш. Жінка звернулася до мене в редакцію. Ми знайшли законодавство, стандарти тривалості носіння хутра, замовили експертизу. У суді проти нас були два професійні адвокати від магазину і представниця Управління захисту прав споживачів, який де-факто теж виступала на боці продавців. Експертиза довела, що цей брак виник ще на етапі виробництва, оскільки шкіру неправильно обробили. Після цього у магазині відразу пішли на мирову угоду, жінці повернули всю суму і компенсували кошти, які вона витратила, добиваючись справедливості. Тож неможливо займатися журналістським розслідуванням і не читати закони. В якій би сфері ви не працювали, ви маєте вчити теорію і знайомитися з практикою.

– До роботи на телебаченні ти не практикувала української. Хто допоміг вивчити мову?

– Я родом із Рязані (Росія). Мій батько досі там живе. У сім’ї завжди розмовляли російською. За фахом я викладач російської мови, працювала 10 років у російськомовній газеті «Данкор». Мені було важко спілкуватися українською. Вперше почала практикувати українську мову, коли прийшла на «UA: Суми». У цьому допомогли україномовні книжки. Дуже люблю детективні історіїВладислава Івченка. Він був моїм першим редактором у «Данкорі», наразі пішов із журналістики і присвятив себе літературі. Згодом почала писати українською у соціальних мережах, намагаюся мислити українською. Я – журналістка суспільного мовлення, тож маю говорити українською. Не розумію державного службовця, який каже, що буде давати коментар російською. Якщо ви працюєте за кошти платників податків, ви зобов’язані володіти державною мовою.

– Що б порадила молодим людям, які хочуть займатися журналістськими розслідуваннями, але не мають освіти та досвіду?

– У будь-якій професії найголовніше – це бажання. Окрім бажання ще має бути сила волі працювати над собою. Тож освіта – це не головне. Той же засновник компанії Apple Стів Джобс або мій улюблений режисер Тарантіно не мали вищої освіти. Окрім того, я вважаю, що в Україні журналістська освіта не дуже якісна. Тих, кого я вважаю авторитетами (наприклад, Юрій Ніколов, Євген Кузьменко, Богдан Буткевич), не мають журналістської освіти. І при цьому є класними журналістами. Однозначно все вийде, якщо розвивати хист і працювати над собою.

– Назви п’ять рис характеру, що мають бути в журналіста, який займається журналістськими розслідуваннями?

– 1. Загострене відчуття справедливості. Якщо його немає, то, мабуть, не вийде працювати журналістом, який займається соціально-важливими темами.

2. Наполегливість. У розслідуваннях інколи тижнями доводиться шукати інформацію.

3. Самоорганізованість. Доводиться працювати поза графіком, правильно розставляти пріоритети.

4. Логічне мислення.

5. Критичне мислення. Треба вміти прискіпливо оцінювати всі версії, аргументовано відкидати сумніви, аби зробити правильні висновки.

Ольга Жук, кореспондентка сайту «Суспільне мовлення»