14 липня у Білій залі Героїв України у Маріїнському палаці в Києві Президент Володимир ЗЕЛЕНСЬКИЙ зустрівся з рідними військових, яким були присвоєні звання Героя України посмертно, зауваживши, що сьогодні має честь передати найвищі нагороди родинам за подвиг їхніх рідних і близьких. За цими нагородами – не просто подвиги, а врятовані міста, цивільні люди, побратими. Особистості, які змогли стати найкращими, і родини, які виховали та підтримали наших захисників.

Під час церемонії мати загиблого Героя України, старшого лейтенанта Максима БІЛОКОНЯ отримала з рук Президента України найвищу державну нагороду – орден «Золота Зірка» Героя України. Це не просто церемонія – це прояв найвищої вдячності від імені всього українського народу тим, чия мужність, мудрість на полі бою зберігають Україну, зберігають життя мільйонів наших громадян.

24-річного загиблого Героя-танкіста, старшого лейтенанта БІЛОКОНЯ Максима Віталійовича вшанували державною відзнакою посмертно.

Спогади про старшого лейтенанта з Роменщини Максима Білоконя, якому присвоїли звання Героя України (Автор: Олена Ковальська, газета Експрес, 10.03.2022 р.)

«Максим із дитинства мріяв бути танкістом, — пригадує 64-річна Ольга Свириденко, яка навчала Максима зарубіжної літератури. — Був дуже добрим учнем, не хуліганив. Після 9-го класу пішов учитися в Кадетський корпус імені Івана Харитоненка в Сумах, а згодом — у Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. Опісля його скерували на службу в 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду в селищі Гончарівське на Чернігівщині. Максим служив там 3 роки і, вочевидь, зробив би гарну військову кар’єру, адже був здібним юнаком».

Дарія Кириченко, родичка Максима, додає: «Він був позитивним хлопцем, відчайдушно любив свою професію та свою країну. Останній раз, коли бачився з моїми рідними (наші батьки — куми), то сказав: «Хто, як не ми, буде захищати наших рідних та нашу країну?!»

Близька подруга Героя, Аніта Цюпка-Гриньовська зі Львова, пригадує, що Максим був дуже сильною людиною. «Декілька років тому він утратив батька, тож став для мами Тетяна та молодшої сестри Катерини опорою, — каже жінка. — Моя свекруха — його хрещена мати. Ми познайомилися, коли Максимові було 19 — він приїхав вступати до Львова в академію, декілька днів жив у нас. Мене ще тоді здивувала його чітка життєва позиція — він знав, як усе має бути, чого він прагне і як цього досягти. А бачив він себе лише військовим, танкістом. Він дійсно жив цим. Книжки — про танки, програми — про танки. Максим двічі був в АТО».

Максим Білоконь планував весілля зі своєю дівчиною Дариною, яка теж військова. «Вони були дуже закохані, і Максим піклувався про маленьку Софійку, доньку Дарії, як про рідну, — каже 52-річна Тетяна Білоконь, мама Героя. — Їй тільки рочок минув. Кохана мого сина сказала, що в останні дні перед великою війною малеча стала називати його татом…

Я пам’ятаю, як ми говорили вранці 24 лютого. Подзвонила йому, плачу, а він мене заспокоює — все буде добре. На другий день подзвонив і каже: «Мамо, в нас усе добре, ми бій виграли, ворога відбили». А зранку Даша подзвонила… Все, Максимка нема».

Поховали Максима БІЛОКОНЯ 25 березня 2022 року у місті Ромни.

За повідомленням відділу з питань внутрішньої політики РМР