А в нашому місті вже були випадки, коли громадська думка повставала проти «несанкціонованих» змін і авторам скульптур доводилося їх зносити. Втім Кам’яний Козак, судячи з реакцій у соцмережах та пересудах на ринку, сподобався усім, без винятку.

Дізнавшись, що до створення цієї прикраси міста причетні не тільки охтирчани, але й люди, які проживають в інших містах, ми спробували отримати по черзі коментарі від усіх головних героїв цієї події. 

Андрій Безрук, мешканець обласного центру, депутат Сумської облради; Олексій Стеценко – журналіст, Київ; Андрій Броварник – депутат Охтирської міської ради; Роман Солошенко – керівник скульптурної майстерні (Охтирка); капелан Андрій Бринчак, церква ПЦУ «Успіння Божої Матері».

Броварник повідомив, що Козака побудували за кошти Благодійної організації «Благодійний Фонд «Меліос». Він є в ньому співзасновником, але про власну роль у втіленні проекту розповідати багато не схотів. Наголосив, що було б добре, щоб якомога більше охтирчан долучалися до розбудови свого міста. 

Другого співзасновника й директора фонду «Меліос» Андрія Безрука вдалося розпитати телефоном: «Це не перша і не остання справа фонду. Ми вдячні кожному захиснику України. Дуже добре, що охтирчанам сподобався пам’ятник. Охтирці, яка досі живе козацькими сотнями, саме такий і був потрібний».

Отець Андрій відзначив проект фонду «Меліос». І сказав, що попереду ще "роботи, роботи й роботи". Тому будь-яка допомога й надалі не буде зайвою. Хочеться створити великий меморіал, добудувати собор. Також священник поділився новиною, що в Охтирці невдовзі, в т.ч. для презентації Монументу, має відбутися візит Митрополита Епіфанія – очільника Православної Церкви України.

Солошенко, який керує скульптурним виробництвом, підтвердив, що над проектом працювали кілька років. Починався він з Козацького Хреста. Рушієм втілення ідеї Монументу, як скульптурної групи, був Броварник. Виготовляють такі скульптури у нас поруч: частину - в цеху на 8 сотні, частину - на базі в районі с. Михайленкового. Майстер відзначив, що їм з колегами приємно працювати над серйозними патріотичними проектами, а не тільки виготовляти садово-паркову скульптуру.

Ось так, по крупицях, ми збирали інформацію. На щастя, найбільш розлогу відповідь нам надав один із учасників цього благодійного проекту, столичний журналіст Олексій Стеценко. Він народився в Охтирці, у сім'ї лікаря, навчався в школі №1. Після закінчення університету, працює на телебаченні.

Ось, що він нам розповів:

– Скульптурна група Захисникам України – це вже не перший проект благодійного фонду «Меліос». Він працює вже 4 роки. Головний ідейний натхненник його створення – Андрій Броварник, нинішній депутат міської ради. Дуже важливу роль у ньому відіграє директор Андрій Безрук – підприємець із Сумщини, який був у минулому скликанні депутатом обласної ради і фінансує дуже багато доброчинних справ. А також Дмитро Кулібабін – ще один сумський підприємець і активіст. Він, наприклад, брав активну участь у нещодавній всеукраїнській ініціативі озеленення країни «Greening of the Planet» – був її співорганізатором на Сумщині.

Наш світогляд відчутно змінився з початком російської агресії проти України 2014-го року. Андрій Броварник особисто брав тоді участь в АТО, а ми всі почали, по мірі можливості, матеріально допомагати нашим військовим. Тоді по всій країні був сплеск волонтерства – відповідальні українці активно допомагали різним підрозділам, про це багато писали, збирали кошти… А нас, пам’ятаю, зачепило, що на слуху були десантники, морпіхи, відомі бригади, а от Охтирський інженерний полк якось оминула масова увага. Хоч він активно працював на передовій. Були свідомі охтирчани, які допомагали, чим могли. Ми тоді теж зв’язалися з командуванням, запитали, що потрібно, і закрили ці позиції. Наші хлопці взяли за традицію періодично возити речі першої необхідності на Донбас – їздили власним авто. Ми отримали навіть офіційні подяки від військово-цивільних адміністрацій Красногорівки, Мар’їнки та Донецької області.

Чотири роки тому ця ініціатива і трансформувалася у благодійний фонд «Меліос». Ідея виникла у Андрія Броварника. Всі погодилися, що треба робити благодійну роботу системною і впорядкованою. Вже під егідою фонду почали допомагати юним спортсменам, літнім людям і людям з особливими потребами. В Сумах фонд бере участь в організації спортивних турнірів для дітей: з боксу, дзюдо і самбо. Допомагає секції боксу в Сумах і секції дзюдо в Охтирці. Крім купівлі екіпірування, долучається до фінансування поїздок наших спортсменів на змагання – і чемпіонатів України, і міжнародних. 

Також в Сумах «Меліос» допомагає дитячому будинку, в Охтирці – дитячим та освітнім закладам: міняли вікна в дитсадках: «Берізка» та «Орлятко», в музеї космонавтики школи №2. В Охтирському будинку для людей похилого віку допомагаємо з окулярами. Зараз, ось, вирішили зробити подарунок для цього закладу – видання книг сучасного українського письменника Сергія Карюка. Це – цікаві легкі пригодницькі детективи про часи козацтва. Думаю, літнім людям буде цікаво їх почитати на дозвіллі. Такі самі видання передали в міську і районні бібліотеку: Охтирка, все таки, козацький край – такі твори будуть корисні всім місцевим любителям читання. 

Щодо Монументу Захисникам України… Так, поступово, ми і дійшли до того, щоб зробити для рідного міста щось масштабне… Вже багато років місце в самісінькому центрі Охтирки стоїть пусткою після того, як знесли пам’ятник Леніну. А це – місце сили: колись тут був головний храм міста – Успенська церква, перша кам’яна споруда в Охтирці. Вона простояла два століття, поки її не зруйнували комуністи. Вже багато років відбудувати ту саму церкву мріє отець Андрій Бринчак, а ми вирішили встановити на головній площі монумент на честь українських Захисників. Тих, що в усі часи захищали саме Україну та її цінності, і тих, які зараз боронять нашу державу від російської агресії. Адже Охтирка виникла як військове місто і вона зараз є таким: тут базуються військові підрозділи, які беруть участь у бойових діях на Сході України. 

Головним натхненником, як завжди став «наш двигун» – Андрій Броварник. Усе почалося з козацького хреста, який він замовив скульптору більше двох років тому. Хотілося зробити справді щось гарне і серйозне, тому дуже відповідально підійшли до втілення ідеї. Проект кілька разів змінювався. Місто мав прикрасити ансамбль скульптур, а не просто  пам’ятка. Розглядався варіант і з сучасним воїном. Однак, врешті зупинилися на остаточному варіанті з козаком, хрестом і каменем. Ретельно планували, де що розмістити, аби гармонійно вписатися в архітектуру площі. Розглядали  варіант розміщення скульптурної групи трохи в стороні, але згодом його відкинули.

Місту дуже пощастило, що воно має такого талановитого і завзятого майстра, як Роман Солошенко. Якщо хтось не знає, саме з його майстерні вийшли славнозвісні динозаври в парку, біля яких так полюбляють гратися діти. Роман прекрасно втілив нашу ідею, а ще, за що йому окрема подяка, зробив це за максимально комфортну для нас ціну. З розумінням поставився до того, що це – благодійний проект, який ми реалізували винятково власним коштом. А скульптура – річ недешева.

Ми вдячні і отцю Андрію Бринчаку, адже він дозволив нам встановити Монумент на земельній ділянці, відведеній під храм. З ним у нас повне взаєморозуміння: фонд допомагав йому в процесі реставрації вже збудованої церкви, а також він сам займається благодійністю – можна сказати, наш колега. Дуже багато допомоги він надає військовим на Сході та малозабезпеченим людям в Охтирці.

Сподіваємося, охтирчанам (чи, як казали в добу козацтва - охтирцям) новий Монумент сподобався. Бо молодим поколінням треба розповідати про реальні людські цінності, на яких будується здорове і успішне суспільство. І не на словах, а показувати власним прикладом.

В останній момент вдалось отримати коментарі скульптора Руслана Торяника, чия фантазія і втілена у камені.

Він також погодився розповісти нам, як знайшов образ для цієї фігури і чим надихався:

- Перш за все, я шукав головний сенс, який має нести наша скульптура. Ми зійшлися на образі козака – як уособлення всіх захисників і української землі, і українських цінностей – у різні віки та в різних регіонах. Але як він має виглядати?... Я задумався над життям козаків: вони його проводили в невпинній боротьбі, відбиваючи атаки дуже різних загарбників, з усіх боків. Це були одні походи за іншими, кожен наступний ворог – сильніший за попереднього… Так тривало сотні років і наша боротьба триває й досі. Тому наш козак – наче присів на хвилину, замислившись про майбутнє, заради якого він бореться. Його зовнішність я не копіював з когось конкретного. Це такий собі збірний образ захисника: суворі риси, відточені тяжким життям, і вдумливий вираз обличчя – людини, якій не байдуже, яка має високу мету. Мені дуже сподобалося працювати над цим проектом. Бо я вважаю, що нашому суспільству варто відроджувати українську культуру наших дідів-прадідів і знати нашу справжню історію, яку знищували століттями, поки наша земля була колонією Російської імперії.      

Підготував Андрій Міхєєв, okhtyrka.net