Випікання весільного печива - «утят» - одна із яскравих традицій села Річки на Білопільщині. Подібні прикраси для весільного короваю зустрічаються на території сусідніх територіальних громад (самі носії згадують про випікання весільних прикрас, що мають назву «гуски», у селі Яструбине). Особливість випікання весільних «утят» у селі Річки полягає у рецептурі, формі печива, назві та специфіці використання на весіллі.

«Утята» - це, насамперед, прикраси для короваю. Як відомо, до випікання весільного хліба ставилися дуже відповідально. Традиції випікання весільних утят для прикрашання короваю в селі Річки дотримуються здавна. За спогадами місцевих мешканок старшого віку, вона активно побутувала у 60-70-х роках минулого століття. Всі обрядодії з випікання весільних «утят» у селі Річки супроводжувалися автентичними обрядовими піснями та відбувалися у вівторок або середу, коровай пікся у четвер, а саме весілля святкували у п'ятницю або в неділю. Коли коровай був випечений та застиглий, його починали прикрашати молоді незаміжні дівчата. Посередині ставили «паву», а навкруги обов'язково парну кількість «утят» (щонайменше 12). Костриці, на яких кріпилося весільне печиво, між собою переплітали кольоровими стрічками, щоб міцніше трималися на короваї. За бажанням вільне місце між «утятами» прикрашали штучними квітами та «гармошками» з кольорового паперу. У наш час традиція випікання весільного короваю втрачена, але випікання «утят» побутує й досі (ними прикрашають, здебільшого, замовлений весільний коровай).

Як досі говорять старожили села: «Без весільних «утят» і коровай не коровай, і весілля не весілля». Адже це весільне печиво символізує міцну любов та злагоду у молодій сім'ї. Технологія випікання весільних «утят» передбачає виконання послідовних дій. Спочатку борошно просіюють в емальований посуд. Цукор розмішують з молоком або водою, а потім вливають у борошно для замішування крутого тіста. Тісто вимішують до еластичної консистенції (щоб відставало від рук). Далі беруть невеликі шматочки тіста і розкачують їх у кульки. З кульок роблять довгі «котелики». Потім качалкою розкачують краї, а серединку залишають для формування голівки «утяти». З кожному краю роблять вісім надрізів. Дві середні смужки залишають, а решту переплітають між собою: першу з правого боку та другу з іншого, першу зліва та третю і т.д. по колу, утворюючи візерунок. Вважається, що чим краще переплетені «пір'їнки», тим міцнішою буде родина.

Посередині формують голівку «утяти», роблять носик та очі («вічки») з маку, перцю тощо. Формують також центральну прикрасу весільного короваю-«паву». Цей елемент відрізняється від решти печива тим, що ажурне переплетення роблять лише з одного боку («хвіст»), а на голівці формують корону. Коли весільні «утята» виліплені, їх саджають у спеціально підготовлену витоплену піч на 2-4 хв. (можна випікати і в духовці). Треба стежити, щоб «утята» не пригоріли. Адже вони повинні бути світло-жовтого, золотавого кольору. Коли «утята» випечуться, їм дають вистигнути та роблять посередині дірочку для насаджування на кострицю (конопляну палицю довжиною близько 50сантиметрів). «Утята» функціонують і як весільні шишки: батьки молодих роздають таке печиво гостям. Носіями елемента нематеріальної культурної спадщини є мешканки села Річки Турчина Ольга Василівна (1951 р.н.), Шафорост Ганна Василівна (1957 р.н.), ЛенгерТетяна Миколаївна (1967 р.н.). Жінки не лише випікали «утят» для весілля власних дітей, а й залюбки діляться технологією виготовлення із молодшими річанками.