Сьогодні Шосткинщина прощалася з трьома земляками, захисниками України.

ПЕТРЕНКО ДМИТРО ВОЛОДИМИРОВИЧ народився 22 липня 1978 року в місті Шостка, навчався у загальноосвітній школі № 1. Після отримання середньої освіти вступив до Міжнародного інституту управління бізнесу і права «Україна». Строкову службу проходив у складі військово-морських сил м. Севастополь. Закінчував економічну освіту на базі Шосткинського інституту СумДУ. У 2003 році Дмитро створив родину з коханою дівчиною Оксаною, наступного року у подружжя народився син Ярослав. За спогадами рідних, він глибоко та віддано любив свою сім’ю і рідну Батьківщину. Розумна та вихована людина, добра, дуже відповідальна – таким він запам’ятався рідним і друзям. Він завжди намагався в усьому бачити позитив, вирішувати всі проблеми мирним шляхом, ніколи не відмовляв у проханні про допомогу. Яким би важким не було життя, у Дмитра завжди все було добре, без скарг. Не дивно, що така товариська та відкрита особистість мала багато друзів. Одним з улюблених видів відпочинку були велосипедні подорожі – ввечері після роботи або у вихідний. Протягом життя чоловік працював у сфері торгівлі, останні роки – у відділенні міжнародного поштового перевізника Delivery.

З 10 січня цього року Дмитро Володимирович став військовим. «Мій обов’язок – захищати вас… Хто як не я?», - такими були слова до рідних в останні хвилини перед поїздкою на фронт. Після проходження військової підготовки у Львівській області Дмитру було присвоєно звання молодшого лейтенанта. Боронив Батьківщину у Бахмутському районі Донецької області, виконуючи обов’язки командира мотопіхотного взводу. Поранення отримав під час штурмових дій противника, захищаючи волю та незалежність України. 21 жовтня відлетіла у вічність душа шляхетного Воїна… Честь і слава нашому земляку. Вдячність всіх наступних поколінь!

ПУСТОВОЙТ АНДРІЙ ВІКТОРОВИЧ народився 1 грудня 1989 року в місті Шостка. Навчався в школі № 12, після чого здобував професійну освіту на базі Шосткинського хіміко-технологічного коледжу. Любов до мистецтва надихнула юнака вступити до Сумського педагогічного університету імені А. С. Макаренка, блискуче показати себе в навчанні та стати дипломованим хореографом. На останніх курсах університету він починає працювати з дітьми, допомагаючи їм опанувати закони танцю. Рідні згадують: «Андрій був дуже творчім хлопцем і все своє подальше життя пов’язував з мистецтвом. Ще за шкільних часів гаряче захоплювався танцями, багато їздив по змаганнях та тренувався». Багато шосткинців пам’ятає його яскраві виступи у складі ансамблю народного танцю «Світанок» (керівник – Тетяна Демич). Танці талановитого і харизматичного юнака підкорювали з першого погляду, але за цим стояли години виснажливих тренувань і залізний характер. Після закінчення університету Андрію вдалося стати відомим хореографом і виступати в багатьох країнах світу, бути зіркою Інстаграму та отримати симпатії десятків тисяч прихильників. Незважаючи на це, жити він завжди хотів тільки в Україні, адже по-справжньому її любив. Він був чоловіком з активною життєвою позицією, чуйним, добрим, принциповим. Турботливо і ніжно ставився до тварин - не міг пройти повз хворих «чотирилапих», годував і лікував їх. Власної родини Андрій не встиг створити, але обожнював племінницю Анну, бавився з нею, дарував море позитиву і безліч подарунків. Любив і поважав маму та вітчима, був для них надійною опорою та захисником. Батьки завжди могли розраховувати на його підтримку.

З початком повномасштабної російської агресії Андрій Вікторович не залишився осторонь і в червні 2022 року записався в добровольці. В серпні цього ж року проходив навчання у Британії. На фронті виконував обов’язки командира мінометного взводу роти вогневої підтримки. Загинув 23 жовтня, під час виконання бойового завдання в Пологівському районі Запорізької області. Доземний уклін воїну Правди і Честі! Вічна шана нашому земляку…

БОГАТИРЬОВ МИКОЛА ОЛЕГОВИЧ народився 24 грудня 2001 року в селищі Вороніж Шосткинського району. З раннього дитинства він був дуже відкритим, щирим і товариським, охоче спілкувався з людьми різного віку. Активний, жвавий, балакливий… він мав багато друзів і був в центрі уваги. «Наш дзвіночок», - з любов’ю називали його рідні. Хлопчик завзято допомагав по господарству, захоплювався волейболом. Після закінчення Воронізької загальноосвітньої школи імені П.О.Куліша Микола вступає до Шосткинського центру професійно-технічної освіти та опановує професію автомеханіка. Наступні роки юнак працював на приватному підприємстві у Києві.

Лютий цього року став вирішальним для родини Богатирьових – їх син добровільно приєднався до лав ЗСУ. Після проходження військового вишколу поїхав на фронт. Вирушаючи у далекий путь, Микола натхненно говорив рідним: «Постараюся бути найкращим солдатом, справжнім героєм!». Молодий захисник мріяв, як Президент вручить йому медаль за відвагу, як рідна земля очиститься від рашистського сміття та розквітне під мирним небом.

У складі славетної бригади спецпризначення «Азов» Микола Богатирьов боронив Лиманський напрямок. Вдома на нього чекала кохана дружина Олена, батьки та друзі. Як і завжди, на фронті чоловік намагався допомогти кожному, підставити плече, підтримати. 20 жовтня він брав активну участь в евакуації поранених побратимів і потрапив під артилерійський обстріл. Юнак отримав комплексні поранення тяжкого ступеню. Лікарі не давали гарантованого позитивного прогнозу, але всі дуже сподівалися на диво… 25 жовтня Миколи Олеговича не стало. У невимовній скорботі ті, хто знав і любив його – Людину зі щедрою душею та безмежною відданістю рідній Україні.

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!