Редько Олександр Петрович народився 24 жовтня 1983 року у селищі Вороніж Сумської області. Його життєвий шлях від самого дитинства був сповнений випробувань. Коли Олександр був ще маленьким, помер його батько. У молодому віці він пережив ще дві важкі втрати — смерть рідного брата Романа та мами. Та попри всі удари долі, Олександр не дозволив життєвим труднощам зламати себе. Він навчився бути сильним, відповідати за свої вчинки та долати труднощі власними силами.

З дитинства Олександр вирізнявся любов’ю до рідного краю. Середню освіту здобув у Воронізькому НВК, після чого вступив до Київського національного університету будівництва і архітектури. Особливе місце в його житті завжди займав футбол. Ще змалечку Олександр безмежно полюбив цю гру та мріяв стати професійним футболістом. Він не пропускав жодного матчу місцевої футбольної команди «Цукровик» у Воронежі, уважно стежив за грою своїх земляків і мріяв одного дня вийти на поле в основному складі рідної команди.

Його мрія почала здійснюватися дуже рано. Завдяки великій любові до футболу, наполегливості та постійній праці на тренуваннях уже у 13 років Олександр грав за дублюючий склад місцевої команди, а у 14 років став її капітаном та лідером.

Ще зовсім юним він проявляв неабиякий характер, відповідальність і силу волі. Олександр завжди прагнув до перемоги, умів підтримати товариша та повести за собою команду.

З кожним роком він дедалі впевненіше заявляв про себе на футбольному полі. Воронізька команда стала невід’ємною частиною його життя. Футбол був для нього не просто захопленням — він жив ним: тренуваннями, матчами, командою, дружбою та спільними перемогами.

За роки спортивного життя Олександр проявив себе як талановитий, наполегливий, відповідальний і надійний спортсмен. Він умів працювати на результат, підтримувати інших і ніколи не боявся труднощів.

У дорослому житті Олександр працював у сфері будівництва. Був висококваліфікованим спеціалістом, сумлінно ставився до роботи та завжди прагнув виконувати її якісно.

Таким його пам’ятають і ті, хто знав його особисто. Олександр був надзвичайно вихованою, чесною, порядною та справедливою людиною. Користувався повагою й авторитетом серед друзів, знайомих, учителів і тренерів.

Він був дуже ввічливим, спокійним та врівноваженим. Не любив скаржитися на життя чи свої проблеми, майже все переживав у собі та намагався вирішувати самостійно, не обтяжуючи інших. Навіть переживаючи біль, рідко показував свої емоції на людях.

Життя змусило його дуже рано пізнати втрати та труднощі. Але ні горе, ні випробування не змогли його зламати. Якщо Олександр ставив перед собою мету — він ішов до неї, долаючи всі перешкоди. Був особливо вимогливим до себе, сильним духом і наполегливим.

«Завжди переживав за своїх друзів, був дуже доброю, порядною людиною. Користувався великою повагою друзів, учителів, тренерів. Був дуже відповідальною людиною, дуже гарною Людиною з великої літери!» — згадують про Олександра його друзі.

28 червня 2023 року Олександр без вагань долучився до військової служби. Мав військове звання солдат та проходив службу на посаді стрільця.

Він захищав Україну, розуміючи всю небезпеку та відповідальність, яка лежала на його плечах.

За тиждень до загибелі Олександр приїздив до рідного краю. Хотів побачити своїх близьких, друзів та знайомих, поспілкуватися з людьми, які були йому дорогими. Це була його остання зустріч із рідною землею та тими, кого він любив.

У житті Олександра була кохана дівчина. Саме з нею він мріяв створити сім’ю, одружитися, мати дітей. Це була його найзаповітніша мрія — проста, щира й така людська. На жаль, здійснитися їй не судилося…

26 квітня 2024 року, в районі населеного пункту Старомайорське Волноваського району Донецької області, Олександр Петрович Редько загинув, мужньо захищаючи Україну від російських окупантів.

Він віддав найдорожче — своє життя заради Батьківщини, заради миру, заради майбутнього тих, хто залишився жити.

Герой повернувся додому на щиті.

Олександр не встиг здійснити всі свої мрії. Не встиг створити сім’ю, стати батьком, прожити довге життя поруч із рідними та коханою людиною. Але він залишив по собі найцінніше — добру пам’ять, повагу людей та приклад мужності, сили й людяності.

Пам’ять про Олександра Редька — його сильний характер, футбольний талант, любов до рідного краю, відданість друзям, доброту та порядність — назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, повідомили в мерії Шостки.

Вічна слава Герою, який віддав життя за Україну.

Герої не вмирають!...

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!