Рідні, друзі, побратими, жителі громади та представники влади зібралися, щоб віддати останню шану воїну, який пожертвував своїм життям заради майбутнього України.

21 жовтня 2023 року під час бою в районі Авдіївки Донецької області Олександр Матвієнко загинув, до останнього подиху борючись із ворогом. Він був вірним присязі, незламним у бою, завжди готовим підтримати побратимів.

Він добровільно став на захист рідної землі, бо знав, що Україна потребує кожного, хто здатен її боронити. 1 рік і 4 місяці Олександр воював у лавах ЗСУ, виконуючи бойові завдання, рятуючи поранених, стоячи пліч-о-пліч зі своїми товаришами.

Ще 1 рік і 4 місяці рідні не знали про його долю – він вважався зниклим безвісти. Але навіть після смерті повернувся додому, щоб земляки могли віддати йому останню шану.

Його останні слова назавжди залишаться у серцях близьких: «Хочеться жити, але вибору нема – треба йти!»

Матвієнко Олександр Петрович народився 29 жовтня 1970 року в селі Уздиця. Виріс у звичайній українській родині, де з дитинства привчався до праці, відповідальності та справедливості.

Закінчив школу, після чого здобув професію токаря у Вищому професійному училищі №15. Олександр завжди був майстром на всі руки, не боявся фізичної роботи, любив будувати, створювати щось нове.

Після навчання пройшов службу в армії – служив моряком сухопутних військ.

Повернувшись додому працював будівельником, а згодом – дорожнім робітником у компанії «Автомагістраль-Південь».

Олександр був чесним, доброзичливим і справедливим. Він завжди підтримував друзів і рідних, допомагав тим, хто цього потребував. Любив рибалку, збирання грибів і спорт, знаходячи у природі відпочинок від щоденних турбот. Але понад усе він любив свою сім’ю – дружину, двох синів, матір і старшу сестру.

З початком повномасштабного вторгнення рф без вагань став на захист Батьківщини. Олександр знав: ворога треба зупинити, Україна потребує кожного її сина.

1 рік та 4 місяці він воював у лавах Збройних Сил України.

Став стрільцем-санітаром, рятував побратимів, евакуював поранених, не раз потрапляв під обстріли, але не втрачав бойового духу. Він розумів, що його місія – не лише тримати зброю, а й допомагати тим, хто поруч.

Завжди залишався вірним присязі, виконував бойові завдання з гідністю та честю. Відданість своїй справі йому коштувала найдорожчого – життя.

Ще 1 рік і 4 місяці рідні не знали нічого про його долю – він вважався зниклим безвісти...

Аж поки не стало відомо про його останній бій під Авдіївкою, де він зустрів смерть, борючись із ворогом.

Олександр Матвієнко віддав своє життя за незалежність України, за мир для своїх дітей і майбутніх поколінь. Його подвиг – нагадування всім нам, якою ціною виборюється свобода, повідомили в мерії Глухова.

Дякуємо тобі, Герою, за мужність, відданість і любов до Батьківщини.

Ти боровся за всіх нас, за свободу і незалежність України.

Вічна пам’ять і слава Олександру Матвієнку!

Герої не вмирають!

Не забудьте підписатись на наш телеграм-канал. Там ще більше оперативної інформації!