Рідні та однокласники дівчини прийшли провести її в останню путь, пише Суспільне.

"Колись я не могла поїхати додому, в Хотінь, в мене не було, де жити в Сумах, в мене батько сидів під обстрілами в Хотіні, і казав, що не їдь туди, не треба, і вона замітила, що я ходжу все заплакана по школі. Вона підійшла до мене, спитала, що в мене трапилось. І вона взяла мене до себе пожити на два дні, тобто я з неї жила два дні, вона мене дуже-дуже сильно виручила, я це не забуду, я буду пам’ятати це до кінця своїх днів", — згадує однокласниця Анастасії Боровик Єлизавета Черткова.

Анастасія Боровик з однокласниками. Фото Єлизавети Черткової

"Остання зустріч була за чотири години до її смерті, ввечері бачилися, розмовляли, гуляли. Світла була людина, допомагала", — розповів Павло Кривомаз.

Прощання з Анастасією Боровик. Суспільне Суми

20 листопада із дівчиною попрощалися в Іллінській церкві. До храму прийшли рідні, друзі, вчителі та однокласники Анастасії. Анастасія навчалася у сумській школі №15.

Анастасія Боровик з однокласниками. Фото Єлизавети Черткової

"Дуже гарна дівчинка. Хороша, красива. Ніколи б не подумав, що таке горе може торкнутися нашого класу. Ми багато спілкувалися з нею і поза школою і в школі. Гуляли, ходили, розмовляли. Вона разом з нами була", — розповів Тимур Чижик.

"Я з нею з другого по п’ятий клас сидів за одною партою. Допомагала, відзивчива була, добродушна. Світла людина. Довго не міг в себе прийти. Потихеньку почав в себе приходити, виставляли ми історію з класом, викладали відео, просто не можеш в себе прийти – очі в тумані. Не можу зрозуміти, чому саме? Не бачила ні життя, нічого", — згадує однокласницю Іван Сисенко.

Анастасія Боровик з однокласниками. Фото Єлизавети Черткової

Улюбленими предметами Анастасії були хімія, біологія, математика, згадує Тимур Чижик. Дівчина, додає Єлизавета Черткова, мріяла про те, ким стане у майбутньому.

"Вона дуже мріяла стати криміналістом, в неї аж очі горіли, коли вона про це розповідала, в неї ця мрія десь з другого класу", — додала дівчина.

"Ми не повірили взагалі. Бо зовсім не наш мікрорайон, одна-єдина проживала в тому мікрорайоні, ми не вірили до останнього. Нещодавно дитина у нас була в школі, в п’ятницю в закладі цікавилася своїми оцінками, заходила до класного керівника, до всіх вчителів. На жаль, і першого дзвоника не було в цьому році, на жаль, дитина не матиме і останнього", — говорить Світлана Гончаренко, директорка Сумської школи № 15.