Опівдні труну з тілом бійця привезли до Храму апостола Андрія Первозванного. Біля Храму зібралися рідні, друзі та знайомі бійця, пише Суспільне. З теплотою згадала свого колишнього чоловіка Олена Овчаренко:

“Спогади лише найкращі. Ви знаєте, наскільки він добрий. Що не попросиш, він зробить. Він таким був людяним, завжди прийде на допомогу, завжди всіх утішить. І він настільки був спокійний. Я більш така емоційна, а він такий, знаєте...”.

У Владислава Черкая залишилось троє дітей, розповіла його колишня дружина пані Олена. Заради їхнього майбутнього він став на захист країни:

“Він сказав: “Я хочу, щоб мої діти росли під мирним небом”. Він міг не йти, в нього була інвалідність: в нього не було ребер. Але це був його вибір", – розповіла Олена Овчаренко.

Востаннє з ним спілкувалась жінка наприкінці серпня. "Він мені подзвонив телефоном, повідомив про те, що він їде на Куп’янський напрямок. Що там самі запеклі, жорстокі бої, на жаль. Повідомив номер бригади і сказав: “На випадок, якщо я зникну, ти будеш знати, де мене шукати. Останнього разу він з дітьми спілкувався 3 вересня і 3 вересня його не стало. О 10-й годині він зателефонував, а об 11-й був ракетний удар", – розповіла Олена.

Упродовж кількох днів Владислав Черкай вважався зниклим безвісти.

"Ми не втрачали надії, що він все-таки живий. Знаєте, як кажуть – нехай у полоні, без рук, без ніг, але був би живий батько в дітей. Але не сталося дива. 13 вересня нам повідомили, що є схожа людина... і я їздила на впізнання і дійсно це він”, – пригадала жінка.

"Занадто дорогою ціною нам незалежність дається. Але я дітям кажу про те, що вони повинні пам’ятати, що тато їхній — герой. Він загинув не дарма. Я ніколи не залишу його матір, я буду допомагати. І, мабуть, ми з дітьми візьмемо традицію навідувати його. Бо для моїх дітей це дуже важливо”, – вважає колишня дружина загиблого військового.

За інформацією Сумського центру комплектування, Владислав Черкай служив у механізованій бригаді Сухопутних військ. Життя солдата обірвалось 3 вересня, внаслідок ракетно-бомбового удару на Харківщині.

“Завжди звертались, якщо щось потрібно було, він там трохи штукатуркою займався, допомагав нам, ніколи не відмовляв. Дуже шкода і жінку й діток і маму. Дуже гарна людина була”, – розповіла знайома Владислава Черкая Людмила Москаленко.

Після відспівування Владислава Черкая поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища. Йому назавжди залишилось 45 років.