Про Януковича
Тут ось Хоруженко на своєму сайті приколюється (та ще російською). Мені сподобалося. Олександр Хоруженко Душу не греет даже бережно свернутое в трубочку полотно Меризи Караваджио Однажды Виктор Чивокуня закончил свой визит в Германию, сел в новый самолет за 68 миллионов долларов и полетел назад домой. На душе у Вити было не очень хорошо. Душу не грело даже бережно свернутое в трубочку полотно Меризи Караваджио.
Тут ось Хоруженко на своєму сайті приколюється (та ще російською). Мені сподобалося.
Олександр Хоруженко
Душу не греет даже бережно свернутое в трубочку полотно Меризи Караваджио
Однажды Виктор Чивокуня закончил свой визит в Германию, сел в новый самолет за 68 миллионов долларов и полетел назад домой. На душе у Вити было не очень хорошо. Душу не грело даже бережно свернутое в трубочку полотно Меризи Караваджио. Смотрел Витя, смотрел, вниз на облака, а потом вдруг и подзывает Хлевочкина.
- Садись – хмурым басом сказал Витя – пододвигая Хлевочкину стакан немецкого шнапса из удачно сп.зженной бутылки в одном из германских супермакетов.
Хлевочкин сразу поежился. Он знал, что слово «садись» в Витиной интерпретации может иметь двоякое значение.
- Херово твоя команда визит подготовила, - с тоскою зека, тянущего пожизненный срок за мокруху, сказал Витя глядя в иллюминатор.
- Мы старались, Виктор Федорович, - промямлил Хлевочкин холодея внутри.
- Херово старались – моментально отпарировал Витя.
Тут Хлевочкин впервые в своей жизни ощутил, что значит предобморочное состояние. Могильов-Кладбищенский однажды рассказал ему, что бывает, когда шеф два раза подряд начинает предложение со слова «херово».
- Виктор Федорович, Виктор Федорович!... – срываясь на фальцет закричал Хлевочкин – Не губите! Дайте попытку исправиться! Вот увидите, все эти канцлеры, премьер-министры и президенты из G20 будут еще в очередь становиться, чтоб с Вами встретиться.
Несмотря на предельную искренность Хлевочкина, как никогда уверовавшего в силу произносимых им в этот момент крайней опасности, слов, Витя воспринял их как крайнюю издевку.
- Уйди – тихо и злобно сказал он глядя на проплывающее под ним облако – а то ебну со всей дури по твоей обналичке.
После этого он не глядя взял со столика стакан со шнапсом и выпил его одним махом.
А в это самое время в Берлине, все еще похохатывая в кулачок, Ангела Меркель подняла трубку спецсвязи.
- Это офис канцлера Германии, - сказала она правительственной телефонистке, - соедините меня с Николя Саркози.
Через минуту в трубке уже послышался восторженный голос Николя:
- Salut, Аngela! Comment allez-vous? Как я рад тебя слышать!
- Ça va bien, Херр Николя, très bien. Слушай, я только что проводила этого нового Президента Трублаины, Виктора Чивокуню.
- Тебе удалось так быстро от него отделаться? – с изумлением поинтересовался Саркази. – Ничего не пропало?
- Да вроде нет – ответила Меркель осматривая свой стол – Так, по мелочам только: несколько ручек, блокнотик в искусственной обложке, сделанный под кожу крокодила. Ах да, еще не вижу своего вязаного осеннего беретика на вешалке. Но он уже старый был, я буду только рада если он подойдет фрау Чивокуне. Буду рассматривать это как свою инвестицию в Трублаину.
- Ха-ха-ха – рассыпчато, как парижский кекс, засмеялся Николя. – Ну что ж, ближе к евро, то есть к делу. Чем обязан Ангелочка?
- Слушай Николя, хочу тебе по-дружески сообщить следующее. Приглашай быстрей с государственным визитом к себе во Францию Херра Чивокуню, иначе потом ты просто окажешься далеко в хвосте желающих встретиться с ним.
- А что такое, - встрепенулся Саркази, - он предлагает нулевую ставку налога на прибыль для иностранных инвесторов на 25 лет?
- Нет, – сказала Меркель, и терпеливо пояснила – он ничего не предлагает, и вряд ли сможет предложить что-либо интересное. Он еще сам не все украл в Трублаине, чтобы предлагать активы кому-то на сторону. Он просто выступает.
- Что? Что он делает? – не понял Николя.
- Он так выступает, что все клоуны которых я видела за всю свою жизнь не стоят одной его фразы. И вообще, я очень жалею, что не знаю трублаинского. В оригинале это наверное в два раза смешнее. Некоторых членов его делегации буквально разрывало от смеха изнутри, но они мужественно не показывали вида. Это супер-лицедей, просто клоун планетарного масштаба. И причем где, прямо под боком. Не надо даже ехать в Африку, чтобы хорошо посмеяться. Я попросила своего секретаря, чтобы он забил еще одну встречу с Чивокуней в этом году. Такие шоу в нашей скучной политической жизни увидишь не часто.
- Все понял, Анжелочка, спасибо за наводку – благодарно отозвался Саркози одновременно записывая на бумаге поручение своему секретарю. – Целую. Bonne soirée.
Секретарь Саркази тем временем связался с Министерском Иностранных Дел Трублаины, где были очень удивлены и внутренне обрадованы звонку из Франции, поскольку из Европы, да и не только из Европы, с Витей встречаться никто особо не набивался.
- У нас очень плотный график, - на всякий случай поломались они немного для вида, - но для Президента Франции найдем окошко.
Секретарь тут же незамедлительно сообщил Саркози, что встреча гарантирована, но вообще-то уже много желающих руководителей других государств на общение с Чивокуней. Саркози услышав это, не медля позвонил своему другу Премьер-Министру Италии Сильвио Берлусконе.
- Salve, Сильвио! Ты знаешь, на нашем сером политическом небосклоне появилось офигительное развлечение – приглашать в гости клоуна, то бишь Президента Трублаины. Этот чувак, как мне только что сказала Ангелка Меркель, просто отвальный. Жгет до одури. Если успеешь до его приезда выучить чуть-чуть трублаинский, то будет еще веселее.
И покатилась, побежала по телефонам межправительственная новость. Берлусконе передал информацию Президенту Правительства Испании, Хосе Луису Запатеро, тот – Президенту Португалии Анибалу Антонио Сильве, далее – Премьер-Министру Обьединенного Королевства Дэвиду Камерону, и пошло-поехало... Через какой-то час, работники трублаинского МИДа, сообразившие, что что-то произошло в то время, пока самолет с их президентом находится в воздухе по дороге домой, но так и не понимающие что именно, уже на полном серьезе сообщали звонящим, которые оказались последними в числе тех, кто домогался встречи с Чивокуней, что учесть их интересы в этом году уже решительно невозможно и записывали невезунчиков на середину 2011 года.
Когда самолет с Витей приземлился, и вся делегация стала хмуро собирать свои вещи и двигаться к трапу, в салон вдруг влетел разгоряченный зам. Министра иностранных дел.
- Виктор Федорович! Это победа! Вас хочет видеть вся Европа, Азия, Америка! График встреч верстается уже на конец 2011 года... – и на этих словах, он, как воин Филиппид, пробежавший дистанцию от Марафона до Афин, потерял сознание от избытка чувств, и упал на ковровую дорожку.
- Вот видите! Видите Виктор Федорович! – в полной экзальтации закричал Хлевочкин. – Я же говорил, я же говорил... – и из глаз его заструились счастливые слезы.
Среди делегации снова воцарилось радостное опьянение моментом, как это было в самом начале, накануне вылета в Германию. Один лишь Витя молча стоял среди всего этого веселья, сосредоточенно морща лоб, и пытаясь понять, что же он сделал такое замечательно правильное во время своей поездки в Германию.
«Наверное, рассказ про домик в Межигорье им очень понравился» - про себя решил он. – «Надо будет на последующих встречах сделать на нем центровой упор. Скажу Аньке, пусть художественно обработает эту историю, а я текст наизусть выучу.»
И Витя навесив на лицо свою коронную енакиевскую улыбку двинулся к выходу.
Форум
Статистика
Всего тем на форумах 179905
Все сообщения 272373
Всего зарегистрированных пользователей 65044
Последний зарегистрированный пользователь beredis
Белый
Petlyura написал:
Хоруженко к авторству этого текста имеет отношение только одно. Он его спер и повесил себе на сайт. Но ты даже такой простой вещи понять не в состоянии.
vartyukh
Та я ніби то й не говорив про авторство Хоруженнка, я сказав: "Хоруженко приколюється". І сам він, між іншим, чітко дає посилання на сайт з якого взяв цей текст:
http://anyword.livejournal.com/13068.html
Гость.
Этот текст прикольнее потому что гораздо адекватнее:
---------------------
З'їзд потужної націонал-свідомої партії. Простора конференц-заля оздоблена державними прапорами, портретами бандеро-мазеп і дівочими віночками. З динаміків долинає життєрадісна музика: «Лєнту за лентою патрони подавай, український повстанче, в бою не відступай!»
Присвячується редактрисі газети «День» Ларісє Івшиной
та раднику Юлії Тимошенко Алєгу Мєдвєдєву
На трибуну піднімається Провідник – молодий дужий хлоп з пикою істинного арійця, якого щойно відірвали від плуга. Делегат у першому ряду шепоче сусіду на вухо:
– Ти читав у Інтернеті, що бабуся нашого Провідника того?
– Якого?
– Ну, того... не зовсім була українкою.
– А ким же вона була?
– Пишуть, жидівкою.
– Аби не москалькою!
Обидва щиро посміхаються від усвідомлення, як широко і по-еуропейськи вони мислять.
Провідник обводить залю орлячим поглядом:
– На повістці денній два нагальних питання. Перше – з ким ми будемо блокуватися на місцевих виборах. І друге, найголовніше – як зробити так, щоб українця навіть з першого погляду не можна було сплутати з москалем.
З рядів долітає репліка:
– Треба прийняти закон!
– Який закон? – питає з трибуни Провідник.
– Закон, щоб усі українці відрізнялися від москалів.
В залі одразу починається гармидер. Пропозицій стільки, що ніхто нікого не чує. Провідник вичікує, поки не вщухне цунамі, а потім державотворчо подзюбує кілька разів пальцем по мікрофону. Настає тиша.
– Панове, давайте по черзі.
З місця піднімається сивовусий делегат у вишиванці, схожий на Левка Лук'яненка:
– Треба, щоб усі українці носили вуса і вишиванки.
Провідник задумливо чухає себе нігтем по безвусій губі.
– Радикальне вирішення проблеми, – каже він. – І наочне. Але ідеологічно небезпечне. Наприклад, добродій Бандера не носив вусів. Якщо ми приймемо такий закон, діти в школі подумають, що він був москалем.
Усі глибоко замислюються. Питання, що на перший погляд видавалося таким елементарним, постає перед авдиторією в усій грандіозності. Перед внутрішнім зором делегатів проносяться душі загиблих за волю героїв. Деякі – з вусами. Деякі – без вусів. Кілька – навіть у одностроях січових стрільців. Пролітають герої лисі, як Шевченко. І бородаті, як Михайло Грушевський. Ні з того, ні з сього поруч з видатними мертвяками під люстрою (вище за всіх!) пропливає навіть Юля Тимошенко в обнімку з бабою Параскою. Видатні видіння викликають у товариства приємні спогади, але мають одну загальну ваду – вони надзвичайно схожі на москалів.
На трибуну тихими кроками видирається ще один делегат – теж безвусий, дуже схожий на колишнього секретаря КПУ по ідеології Леоніда Кравчука. Він м'якенько відтирає Провідника і примощується поруч з ним біля мікрофону.
– Пропоную розглянути питання всебічно, – каже він. – З наукового погляду. Правди ніде діти – маємо те, що маємо: звичайний москаль дуже схожий на звичайного українця. У нього теж дві руки, дві ноги і одна голова.
– Може, дві? – долинає репліка.
– Ні, дві голови лише у москальского двоголового орла. А у самого москаля – одна. Окрім того, він, як і ми, теж належить до білої раси, що надзвичайно ускладнює наше з ним відрізнення.
– Але всі москалі – угро-фіни! – реве хтось з задніх рядів.
– Звичайно, угро-фіни, – продовжує а-ля Кравчук. – Але це ще гірше. Угорці – давно в Европі. І фіни – також. То виходить, що угро-фіни теж справжні еуропейці, хоча ми з цим, звичайно, не погоджуємося і ніколи не погодимося. З політичного погляду, я б навіть не акцентував увагу на угро-фінскості москалів, бо це може вилізти нам не на користь – як то кажуть, боком.
Настає гнітюча тиша. Усі мовчать. Навіть Провідник, який хоче сказати щось дуже розумне, але у голову йому лізе лише одна, явно не оригінальна і до того ж недоречна думка: «Дмитро Донцов – видатний основоположник українського інтегрального націоналізму». Несподівано Провідника осяює ще й оригінальна думка – Донцов був москалем. То, виходить, що націоналізм нам також придумали москалі? Ця думка така страшна, що Провідник ледве не падає з трибуни. Його рятує юний свіжий голос з-під стіни. Це бере слово наймолодший делегат, що народився і виріс вже при незалежності і не знав москальського рабства – представник Спілки дуже національно-свідомої молоді.
– Пане Провіднику! – натхненно починає він. – Давайте внесемо до парламенту пропозицію, щоб усі свідомі українці обов'язково вживлювали собі хвости і носили їх, як на публічних закладах, так і у приватній обстановці. Це надасть нам можливість відрізнитися не лише від москалів, але й від несвідомих українців, які не люблять свою Батьківщину!
Кілька безкінечних митей заля мовчить, чи не знущається з них молодик? Може, це чергова підступна москальська провокація? Делегат-консерватор з вусами, як у Левка Лук'яненка, поважно прорікає:
– Хвіст – не вихід. Добродій Бандера, як відомо, не носив хвоста.
– Як не носив? – перебиває його кравчукоподібний делегат-ідеолог. – Ми не знаємо цього достеменно. Більшість фото Бандери зображують його лише до пояса, як на документи, або у повний зріст анфас у урочистій обстановці. Немає жодної світлини, де б цей наш найвизначніший герой знявся ззаду. Окрім того, більшу частину своєї героїчної діяльності добродій Бандера провів у підпіллі. Він міг носити у підпіллі хвоста, нікому його не показуючи, – наприклад, ховаючи у штани.
– Але ж ми не будемо ховати свої хвости у штани?! – заволав хтось з найрадикальніших делегатів. – Кого нам боятися?
– Нікого! – підтримали його. – Ми в своїй країні і можемо показувати свої хвости будь-де і кому схочемо!
З'їзд потонув в океані оплесків. Зі стіни навіть впав один з дівочих вінків. Ледве не попадали і прапори, але їх вчасно підхопили.
Сивоусий делегат під впливом загальної ейфорії змінює свою думку. Йому вже подобається ідея ходити з хвостом. «Це дуже націоналістично, – думає він. – Дуже свідомо. Вишию його хрестиком. Червоними та чорними нитками». А вголос запитує:
– Це справді можливо – вживити собі хвоста, щоб не розставатися з ним ніколи?
– Абсолютно, – заспокоює його юний автор пропозиції. – Ми живемо в час найфантастичніших технологій. Добродію Бандері про таке навіть не мріялось. Будете ходити зі своїм хвостом усюди. Навіть, страшно подумати, до клозети.
Наступні три години промайнули, як одна мить в обговорення питання про довжину хвоста, його товщину та ступінь волохатості. Пану Провіднику постановили вживити два хвости одразу – один, як усім, а другий замість булави – на відзнаку його високого суспільного статусу. Фінансувати кампанію охвостіння вирішили з державного бюджету, вимагаючи внесення окремої статті до Закону про розбудову нації. Всі так захопилися новою ідеєю, що навіть забули обговорити ще одну – з ким блокуватися на місцевих виборах? А коли згадали, то вирішили, що вона втратила актуальність. Бо з хвостами ні з ким блокуватися вже не треба – перемога і так у кишені.
І лише під вечір після смачного обіду з ковбасами та співами все товариство вирушило на екскурсію до зоопарку. Відвідали павільйон зі слоном, який здох нещодавно, готуючись до 20-ї річниці незалежності. Помилувалися на рожевих фламінго і гривастих левів. Але найбільше зацікавлення викликав вольєр з мавпами. Мавпихи та мавпенята стрибали по клітці, верещали, а один солідний впевнений у собі мавпун мовчки з почуттям високої гідності шляхетно висів на хвості і злегка погойдувався.
Затримавшись на ньому орлиним поглядом, Провідник відчув щось невловимо близьке і зрозуміле. «Наскільки ж вони схожі на нас, – подумав він, – на справжніх людей. А от на москалів – ані трішечки!»
Ujcnm
Гость. написал:
Лежу пац стулам
shasta
ну, в Провіднику легко впізнати Тягнибока-Фротмана...
))
Однак, зауважу, що саме через те, що національну ідею в Україні репрезентують Тягнибоки-Фротмани, Лавриновичі-ЛарисоСкорики, Ющенки, Капітельманші, Корчинські, Яйценюки, Павлички, Медуниці, бобиренки тощо, - тому ця ідея і не спрацювала. Так, хіба на ха-ха пробиває.
Бо страшно цим усим і тим, хто за ними, що раптом українці прозріють... Коліївщина - це таки гарний історичний приклад
прохожий
Гей-Форум України вважає, що нова програма Партії регіонів покликана створити краще життя для всіх громадян, у тому числі геїв, лесбіянок, бісексуалів і трансгендерів".
,,,,,,,,А ГЛАВНОЕ В САМОЕ ВРЕМЯ,